Його ім’я знають і шанують давно в Дубні

Одна з місцевих газет вмістила матеріал Мирослави Вишневецької „Такі трагічні та величні імена”. Присвячений він волинянину Івану Фещенку-Чопівському, котрий чимало робив у розвитку проблем економічної історії та географії України, цукрової промисловості та металознавства в рідному краї. А ще талановитий земляк був активним політичним діячем і державотворчим членом Центральної Ради (1917 р.), міністром торгівлі й промислу в уряді Голубовича, заступником голови і міністром народного господарства в уряді Остапенка (1918-1919 рр.).
Випали на його долю круті повороти, помер у Сибіру, в табірній системі Інтлагу. Прикро, та чомусь на своїй батьківщині він майже забутий, та поволі заповнюється „біла пляма” довкруж його імені. І приємним винятком є древнє Дубно, де про відомого вченого і державотворця знають давно і шанують.
Послухаймо голову Дубенського просвітянського об’єднання ім. Івана Фещенка-Чопівського „Джерело”, кандидата технічних наук Ярослава Гелетія.
– Ім’я славетного сина Волинського краю, що повернулося через багато десятиліть із мороку забуття та замочування до рідного порогу, вже багато літ знають і пошановують у нашому древньому граді. Це шляхетна і яскрава особистість у світовій науці та українському державотворенні через режимні заборони і фальсифікацію справді не відома для широкої спільноти. Йому випало жити в „нещадному, шаленому і безрозсудному ХХ столітті з його високим технічним розумом і малою мірою моральної відповідальності”, але чесний вчений і політик ніколи не поступався порядністю та моральністю, „жив у цьому світі, як веліли його серце й розум, і доброї честі на тих складних дорогах не губив”.
Походив Іван Фещенко-Чопівський зі старовинного шляхетного роду. В далекі козацькі часи за військові заслуги Гнат Чоп отримав 15 тисяч гектарів землі і село на Житомирщині, що дістало назву цієї місцини. Батько майбутнього професора, громадського і політичного діяча Андріан Попівський працював начальником поштової станції в Чуднові, де 20 січня 1884 року народивсь у нього син Іван.
„Батька, – згадує у книзі „Хроніка мого життя” І. Фещенко-Чопівський, – перевели в місто Дубно. Правда, це був ніби службовий аванс (підвищення), але батько був уже в половині шостого десятка літ. Напружена праця, переобтяження відповідальністю, невідповідне приміщення, брак відпочинку – все це спричинилося до того, що батько захворів на легені.
Красиве було Дубно! З обох боків обмивала його Іква та її відлоги, а в самому місті було багато зелені: парки Панталія, Палестина... Купелі, човни”.
Вперше побачив літописне місто вихованець Першої Житомирської класичної гімназії в Італії. Підліток любив гуляти тісними алеями парку на Палестині, що закладений знаменитим Діонісієм Міклером, мав чимало знайомих серед ровесників. Однак сім’я довго не нагріла місця в Дубні – начальник поштово-телеграфної контори змушений був подати у відставку і, як пенсіонер, виїхати у 1900-му у Житомир. Мати отримувала по ньому дуже маленьку пенсію, нужда все, частіше почала заглядати у віконце Чопівських”. Довелось Івасеві самому заробляти на себе.
А потім було навчання у Київському політехнічному інституті, початок наукової та політичної діяльності молодого інженера-технолога І ступеня. Коли у Києві переформувався уряд прем’єра Всеволода Голубовича, його призначили міністром торгу та промисловості. Пізніше йому довірили високий пост Голови Ради Республіки. Талановитий вчений працював в одній упряжці з Володимиром Винниченком, Симоном Петлюрою, Михайлом Грушевським.
Впала УНР, наш земляк відходить від політичної боротьби і повністю відається науці. Польська АН обирає його членом-кореспондентом (1932 р.), а наступного року президент Польщі вручає йому Золотий Хрест Заслуги – найвищу нагороду Речі Посполитої. Завдяки вмілому керівництву доктора технічних наук Чопівського кафедра металознавства й термічної обробки Гірничо-гутної академії в м. Кракові стала передовим науково-дослідним центром для поліської металургійної промисловості. А визнання тритомної фундаментальної праці „Металознавство” започаткувало існування власної наукової школи термістів.
Вдалий науковий „розгін” дещо пригальмували 1940-1945 роки, проведені під німецькою окупацією в Катовіцах. Спершу вченого заарештували за зв’язок із ОУН фашисти, а в березні 1945-го „червоні визволителі” перевезли його у Київ і засудили на 15 років заслання. Місцем покарання обрано „табір смертників” у селі Абезь, де 2 вересня 1952 року Чопівського не стало. І тільки у 1996-му делегація львів’ян (був у ній і Ярослав Мелетій) віднайшла місце вічного спокою І. Фещенка-Чопівського (табличка П-42), встановила на похованні хрест, освятила могилу. Капсулу із землею, привезеною звідти, передали Ірині Богун – дочці вченого і державотворця.
Іван Фещенко-Чопівський завжди мріяв проживати в Україні. Влітку 1925 року поблизу села Млинівці (Кременеччина) купив хутір з 57 га орної та присадибної землі, садом, парком і будинком (на честь сина Юрка садибу назвав Юркове), а в місті Лева для дочки Ірини – кам’яницю (вул. Квітки-Основ’яненка, 36). На жаль, зникло з лиця землі обійстя Юркове, де всього чотири роки літували пан Іван з дружиною Зінаїдою та дітьми. Сюди приїжджало чимало гостей, зокрема митрополит Іларіон (Іван Огієнко) з родиною. Більшовики знищили будинок, англійський парк, сад, пасіку та капличку біля священних могил січових стрільців. Але пам’ять людську не заорати плугами, вона – невмируща!
У світлиці Кременецької „Просвіти” є матеріали, присвячені міністру УНР та Директорії: спогади дочки, політв’язнів, які відбували з ним покарання в Сибіру, численні світлини, листи. Півстолітній річниці з дня смерті відомого земляка була присвячена Міжнародна конференція „Іван Фещенко-Чопівський – видатна постать в історії науки та українського державотворення” (Львів); про вченого випущено документальний фільм „Згораю, щоб світити”. В Дубні випущено бюлетень „Промінь” (альманах „Український вісник”), фотоальбом; побачила світ праця Чопівського „220 днів Ради Республіки”.
Україну міцну, сильну, вічну побудують лише українці – заповідав учений, покладаючи надії на молодь. Ото слід зробити все, аби здійснились ці слова Великого Сина України.
Василь ЯНОШІ,
Дубно.