Рівне:

Створення та просування сайтів

Прикордонні пристрасті

Новини регіону 18-янв, 2007, 16:089 prov 1 143
Давня дружба і сімейні стосунки об’єднують українців та білорусів, особливо у прикордонних зонах. У свій час там ніхто не звертав увагу на політику у документах, на те, хто людина є за своїми національними ознаками. Рідня, та й усе. Від села Ладорож, що знаходиться на рубежі України з Білоруссю, ще за дві сотні кілометрів за Пінськом мешканці сільської місцевості розмовляють українською мовою. Але це вже історія. Люди старшого покоління на це й уваги не звертають і навіть не хочуть змиритися з тим, що вони інколи порушують прикордонний режим тієї чи іншої держави…
Є у Сталінському районі Білорусі село Городно. Від села Бутове, Зарічненського району воно розташоване всього-навсього за кілька кілометрів. Земельні надра у цій місцевості багаті на глину. У Бутовому свого часу мав вирости потужний цегельний завод. 25 відсотків капіталовкладень залишилось на його добудову. Але стихійні «вітри перемін» до «першооснов» згладили перспективну новобудову району…
Городно залишило за собою іншу історичну цінність. Там глину споконвічно використовували для виготовлення посуду. Нема там жодного обійстя, де б не знайшовся високопрофесійний майстер, котрий би за кілька годин не перетворив шматок глини у посуд (глечик, миска, чашка). Споконвіку народні умільці з цього своєрідного села «обозами» відправлялись за межі району, а то й області, для збуту виготовленої продукції. Їздили тижнями і навіть місяцями. Часто їх можна було бачити й у селах Рівненщини. «Покупайте горшки!» — закликали вони. Їхньому приїзду раділи вдячні господині і навіть дітки, яким кустарі дарували «свистульки» та інші глиняні цяцьки…
Нині, щоб дістатись городенцю до своїх знайомих зарічненців, потрібно подолати, замість якихось п’яти-десяти, маршрут до сотні кілометрів. Так регламентує служба обох митниць та прикордонних зон.
І все ж таки… Деякі старожили навіть не беруть до уваги той факт, що вони є громадянами різних держав. Нещодавно один із фахівців народного промислу із села Городно вирішив скористатись старовинними лісовими манівцями і, як кажуть, по-дешевці продати свій товар. Але не тут-то було. Українські прикордонники швидко і впевнено виконали свій військовий обов’язок, конфіскувавши контрабандний товар порушника кордону. Так і не дочекались гурмани вареної їжі із горщика свого постачальника глиняного посуду…
Слід сказати, що «недремне око» й у білоруських колег по кордону… Розповім про одного із жителів прикордонного села Вичівка.
«Ця осінь на гриби була щедрою. Однак швидко наповнити «кошелика» не кожному вдається. Ось я і вирішив ризикнути. Під’їхав конячкою до лінії кордону, перетнув її, а там… як кажуть, ні в казці сказати, ні пером описати. Гриб на грибові стоїть і грибом поганяє. І всі красені, як один, з твердим корінням і коричневими, з пів-відра шапками. Ніде ні душі. Швиденько наповнив «кошелика», вміст його переклав на воза і знову в «грибну зону». Так кілька разів повторив…
Їхав додому, весело наспівуючи. Односельці дивувались: «Де так поталанило?» — розпитували вони. «Як, де? У «городенському» лісі», — щиросердно відповідав…
А другого дня почув, що багатьох моїх земляків на цій же «грибній зоні» «пов’язали» за порушення кордону білоруські охоронники своїх меж. Ніякі вмовляння не допомогли. Чим уже закінчилось — достеменно не відаю, але те, що через свого язика доставив їм чимало клопоту, знаю точно…
Ось так. Все, як книжка пише. «Але чи легше від того людям. Невже й повітря треба буде ділити?» — бідкаються мешканці прикордоння.
Петро КУРЯДОВЕЦЬ,
Зарічне.
Схожі новини
Створення та просування сайтів
Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору