МИРОТОЧИТЬ СІМ ІКОН

У звичайній трикімнатній квартирі рівнян Василя і Галини Сташуків мироточить сім ікон. Спочатку почала мироточити ікона Казанської Божої Матері, яку господар привіз із Казанського собору Санкт-Петербургу. Благодатні краплі миро на очах Святої Сташуки помітили на перший день Великодня.
Згодом почали мироточити ікони Святого архангела Михаїла і Жировицької Божої матері, які були привезені з різних монастирів.
– Я увесь час думав, чому мироточать ікони, привезені здалеку, а наші, місцеві, ні, – розповідає Василь Сташук, – але згодом миро з»явилося і на іконах, привезених із Рівненських монастирів. На сьогодні у нас мироточить сім ікон. Це справжнє чудо, оскільки мироточащі ікони благословляє сам Господь. Саме тому ми запросили у свою квартиру протоієрея отця Дмитрія, який провів у нас спеціальну службу й освятив ці ікони. Почувши про чудо, до нас у квартиру почали йти прочани, які хочуть прикластися до чудотворних ікон.
У квартирі Сташуків знаходиться більше ста ікон. Буваючи в різних церквах і монастирях, Василь Сташук обов»язково привозить звідтіля ікону. В одній із кімнат господар змайстрував собі невеликий іконостас, цю кімнату називають келією.
Сташуки – дуже віруючі й освічені люди. Пані Галина нині на пенсії, працювала головним бухгалтером. Пан Василь за фахом інженер-електрик, працював у Міністерстві харчової промисловості, сільському господарстві. Займаючи керівні посади, він навіть у радянські часи знаходив можливість побувати в церкві.
– Буває, відправляють мене у відрядження в чуже місто, а я усім говорю, що йду купувати дітям подарунки, а сам тим часом шукаю церкву. Глибоку віру в мені виховали мої батьки, які були молитвенниками. Тобто вони знали дуже багато молитов і молилися не тільки за себе, а і за все людство. Я теж намагаюся слідувати їх прикладу, по ночах, коли небо “відкрите”, я читаю Євангеліє, дружина читає Псалтир. Ми молимося так само, як моляться ченці в монастирі, оскільки двоє наших доньок пішли в монастир. За гріхи всього людства ченці моляться вдень і вночі – ця служба називається Неусипаємий Псалтир.
Першою в монастир п»ять років тому пішла молодша дочка Сташуків Людмила, яку нині величають інокеня Фіофія. Людмила з братом Ігорем – двійнята, зараз їм по 23 роки. Ігор закінчив академію і збирається присвятити себе науковій кар»єрі, працюючи в проектному інституті. Людмила займається іконописанням, реставрує ікони. А ще молода черниця шиє Архирейскі облаштунки. Зі своїми роботами вона об»їздила усю Святу Русь. Старша донька, 27-літня Ксенія, вирішила слідувати прикладу молодшої сестри і теж присвятила своє життя служінню в монастирі.
– Іноді дочки гостюють у нас, коли можна, ми їх відвідуємо, – розповідає Василь Сташук, – а коли мене запитують, чи не боляче мені, що дочки дали обітницю безшлюбності і ніколи не подарують мені онуків, я відповідаю: на рахунок онуків у нас є син. А служіння Богу – це найвища благодать, що може бути у світі. І я щасливий, що мої дочки пішли цим шляхом.
Олеся ІВАННИК,
Вікторія ЛЕВЧУК,
Рівне.