Думаю про тебе…

А я думаю про тебе. Чи це хвороба? Солодке, п’янке божевілля. Вічно б хотіла отак бути хворою, упитою тобою. Чи власне тобою? Ні… лише словами – вісниками закоханого серця. Вони скрізь: на стелі, на підлозі, в моніторі мого комп’ютера, на тремтячих долонях, на білосніжних аркушах, у снах, навіть на небі. Повсюди я читаю твої розпечені слова, ловлю їх, хапаю безтямно, але – не можу напитися. Це тільки слова. А ти?.. Ти поруч, хоч так далеко. Ми разом, проте нас розділяє невблаганна відстань. Але я закриваю її долонями – і відчуваю тебе. Ось, звідкілясь лине трепетне тепло. Океан ласки наповнює кімнату. Затишно, тихо, так солодко… І раптом сполохано я озираюся довкола і, до болю напружуючи зір, шукаю тебе. Моторошно, бо тут лише слова. Порожня кімната, усипана срібними літерами… Тільки крапає дощ, сповіщаючи, що незабаром ми зустрінемось. Співчуваючи мені, він шепоче, що ти поруч. І теж думаєш про мене…