Байдужість батьків до дітей

Проблема


Доля двох дівчаток, Юлі та Віки, мешканок міста Кузнецовська, складається не найкращим чином, з пелюшок вони не знали та не відчували любові, турботи своїх батьків. Батьки, як то буває зачасту у неблагополучних сім’ях, не мають часу на своїх дітей. Головне в їхньому житті це піклуватися про себе та забезпечувати свої власні потреби. Батько проживає окремо і страждає на алкоголізм, про дітей говорить: «якщо матері дівчат немає до них діла, то мені тим більше». Питання про виховання навіть не піднімається. Відповідальність на себе за життя та долю дітей він не бере. Матір теж не втрачає нагоди випити чарчину та кудись завіятися, лишивши дітей наодинці з жорстоким світом. Зачасту в оселі відбуваються гулянки, матір приводить своїх друзів, і тоді малеча стає зайвою на святі, дівчатам доводиться тинятися вулицями, чекаючи, коли гості підуть геть. Діти виховуються практично самі, адже з раннього дитинства перебувають без нагляду дорослих. У свої 10 років старша сестра Юля вже вміє достатньо все: приготувати їжу, поприбирати у квартирі, випрати речі, в її обов’язки вже увійшло допомагати 8-річній сестричці Вікторії з навчанням та щодня відводити її до школи. Вони практично проживають самі, адже матері не буває в дома тижнями. Інколи їм доводиться голодувати, тому що вдома окрім шматка цвілого хліба нічого не має. А у квартирі тільки й чути гуркіт порожнього холодильника. Рятує сестричок те, що школа забезпечує харчуванням, але ж погодьтеся, вживати їжу один раз на день не достатньо для молодого підростаючого організму. Відправлятися у дитбудинок — дівчатка не хочуть, вони сподіваються на краще життя, вірять, що все буде гаразд, у них жевріє маленька іскринка надії — надії на те, що вони ще відчують теплоту сердець своїх батьків та затишок своєї оселі. Звичайно, інтернат не найкраще місце для дітей, але там вони будуть забезпечені самим необхідним: їжею, одягом та теплом. Можливо, чужі люди будуть менш байдужими, ніж рідні батьки, і подарують їм сердечне ставлення та опіку, які ті не отримували від своїх рідних. Органи міської служби з прав сім’ї та молоді вже навідували їхню родину, однак матері дівчат вдалося якось викрутитися. Навіть на деякий час здалося, що все може налагодитися, але матір взялася за старе. Втрачати дітей вона не має наміру, адже тоді припиниться видача соціальної допомоги. В цій ситуації виграє лише одна сторона, яка, на жаль, не зацікавлена в інтересах власних дітей. Держава та влада повинні краще дбати про своїх громадян, у нашому випадку — про найбільш незахищену соціальну одиницю — дітей. Не залишайте їх напризволяще важкій долі, дайте дівчаткам шанс на краще життя!

Світлана КОНЮША,
Кузнецовськ.