Хто такий Микола Муляр? В минулому – колишні житель обласного центру, а нині – один з кращих фермерів області. Здавалося б, що потрібно чоловікові? Працював у Рівному двадцять років виконробом, мав житло. А таки потягнуло в село. Чи то гору взяли правічні хліборобські гени, чи то прагнення самостійно працювати на землі й довести, що вибір зроблено усвідомлено. Радше, одне й друге. А ще в той час фермери ставали на ноги і Муляр подумав: чим я гірший?
Отоді, п’ятнадцять років тому, розпочалася справжнісінька житейсько-хліборобська епопея Миколи Муляра. Довелося подолати чимало перепон місцевих можновладців, доки отримав 35,8 гектара землі у селі Милятин Острозького району. Поселився з сім’єю в будинку тваринника на занедбаній фермі. Місцеві глузували з дивака, мовляв, довго не протягне на голому місці, повернеться в Рівне. Особливо, коли довідалися про Миколині плани всерйоз зайнятись вирощуванням городини та ще й створити свій “Меркамадрид” (MercaMadrid) – найбільший не лише в Іспанії, а й у Європі оптовий овочево-фруктово-рибний ринок. Він являє собою цікаве поєднання державної та приватної власності в одному підприємстві).
З чого все почалося?
Приїхали до фермера заробітчани з Волині на прополювання буряків і розповіли, що в їхньому селі поляки на орендних засадах вирощують городину. Муляр замислився: а чому б не використати їхній досвід. Невдовзі пан Юрек з Хелма прибув у Милятин. Вдарили, як кажуть, по руках. Встановили польський котел, попотіли над будівництвом теплиці, висадили з голландського і польського насіння розсаду різних видів капусти, помідорів, огірків. Не забув фермер про пшеницю й картоплю. Словом, не обмежився монокультурою, як багато хто робить.
Овочі, як відомо, потребують особливої уваги, але багато важить і голландське насіння. Хоча із запізненням, але після того, як теплицю звільнили від розсади, тут висадили помідори голландської селекції. Можна було б цю справу й прискорити. Але, як сказав пан Юрек, такий сорт розрахований плодоносити тривалий період, аж до Нового року.
Тепер ці помідори дозрівають у теплиці. Нижні грона, в міру дозрівання, обриваються, а верхні спіють. Ці плоди неабиякої селекції. Навіть якщо їх зрізати червоними, то приблизно місяць зберігатимуться неушкодженими за рахунок гена твердості.
А як почуваються Муляри з іншою городиною, вирощеною у відкритому грунті? Чому Муляри? Тому що поряд з Миколою у полі трудяться його дружина, дочка Наталія з чоловіком Олександром, внуки максим та Павло. Тобто, уся родина.
Огірків вистачає аж до пізньої осені, а буро-зелені помідори досі зберігаються в ангарі, чекають реалізації.
Сім разів відміряй
Звичайно, за нинішньої ситуації набагато вигідніше в одному місці щось купити, а в іншому перепродати, аніж займатися такою трудомісткою і ризикованою справою, як вирощування городини... Ну, чому б, скажімо, на усьому немалому фермерському полі не посіяти зернові? Клопоту – мінімум, вигода – очевидна. На це в Муляр своя думка:
– Хтось має йти непротореним шляхом. А труднощі? Без них просто не уявляю свого життя. Особливо теперішнього – з його цінами на пальне, збутом продукції, податками. Знаєте, працею і тільки працею можна домогтися чогось. У наші ранній капусті вміст нітратів майже у вісім разів менший від встановленої стандартом норми, тому що до вирощування городини ми підходимо за відомим принципом: “Спочатку сім разів відміряй...”
До того ж фермер добре знає, що показником успішності є ранній або пізній строк одержання врожаю. Ранні овочі значно дорожчі. Тому дуже важливо потрапити з ними на ринок у потрібний період.
– Не треба виходити на ринок з продукцією тоді, коли він нею переповнений, – пояснює пан Микола. – Треба виходити або “до”, або “після”, – коли масовість зменшується, а ціна починає підніматись.
Розумно, от тільки як вгадати момент? Звичайно, споживач хоче купити якнайдешевше. Але чи знає він, що при цьому синім полум’ям “згоряє” товаровиробник? Правда, Муляр не з тих, хто впадає у розпач, навпаки – йде вперед. З помідорами, цвітною капустою... Думаєте, в нього немає конкурентів? Ще й скільки! Але доводилось чути, що цвітна капуста фермера Муляра в Києві поза конкуренцією, тому що вона має і товарний, й естетичний вигляд. Вона білосніжна, добре сформована. Та й пізня капуста не гірша. А кожен товар, я відомо, ціниться якістю.
Шлях до “Меркамадриду”
Труднощі не лякають фермера, бо він усвідомлює, що дорогу здолає той, хто йде. Тому пробурив 107-метрову свердловину, щоб бути з водою, торік заплатив за ангар майже усім урожаєм цукрових буряків, мізкує, як ефективніше обігріти теплицю. Навіть мріє побувати в Голландії, досконаліше освоїти їхній неперевершений досвід вирощування городини.
Вже й ніхто не дивується, що за працьовитість, порядність сільська громада повірила йому – здала в оренду земельні та майнові паї. Тепер фермерське господарство Миколи Муляра – “Вілія” має 500 гектарів землі і є щорічним учасником обласних Всеукраїнських виставок та ярмарків, неодноразовим переможцем обласних конкурсів. На його базі проводяться різноманітні семінари, люди їдуть звідусіль вчитися до Муляра.
А нам подумалось: п’ятнадцять років тому чоловік починав свою справу на голому місці, тепер має новозбудований двоповерховий ошатний дім, радістю світяться очі в кожного члена працелюбної родини. Тому ніхто не здивується, якщо Микола Муляр невдовзі матиме свій, так званий милятинський “Меркамадрид”.
Василь АВДИМИРЕЦЬ,
Острозький район.
