Соціальне сирітство

Дитинство – найважливіший період в житті людини. Саме в цей час вона формується фізично, психічно та інтелектуально. Травми, завдані дитині, якого б характеру вони не були, залишають свій слід, який часто неможливо стерти. Тим, хто виріс у родині, важко уявити, що відчуває малюк, який росте без батьків. Дитина залишається наодинці зі складними життєвими проблемами. У нашій країні налічується тисячі сиріт при живих батьках – це втричі більше, аніж після війни. Цифри… А за ними людські трагедії, розбиті сім’ї, знівечені долі, гіркі сльози.
Що ж це за соціальна хвороба, що так прогресує? Чи можна її зупинити? Де шукати її коріння?
Наслідки соціально-економічної кризи відчутно позначилися чи не на кожній сім’ї, проявилася психологічна непідготовленість, нездатність розв’язувати проблеми сьогодення. Так, останнім часом в умовах зубожіння переважної більшості населення, особливо неповних, багатодітних та малозабезпечених сімей почастішали випадки відмови від дітей та позбавлення батьківських прав.
Батьки дітей-сиріт не зазнали лихоліть війни чи голоду. Вони жили, та й живуть в мирний час, у школах їх вчили людяності, милосердя, а ще бути чесними, принциповими, відповідальними. Чому ж ці уроки пройшли повз них, чому не запали в серце?
Очевидно, покинутим дітям це не цікаво. ­Сьогодення та майбутнє – ось що для них важливо. Тому, враховуючи, що лише сімейне виховання забезпечує повноцінний розвиток дитини, системі державної опіки варто активніше сприяти створенню дитячих будинків сімейного типу. Саме за ними майбутнє дітей-сиріт та малюків, які залишилися без батьківської опіки. Дітям, що виховувались у державних закладах, складно адаптуватися до дорослого життя за їхніми межами, бо ж вони довгий час були відчужені від реальних життєвих проблем, мали обмежене спілкування. А проживаючи в сім’ї, такі дітки мають ширше коло спілкування, долучаються до родинних цінностей, легше долають наслідки психічних травм. Прояв батьківської любові позитивно впливає на формування самоповаги дитини, позитивної самооцінки, доброзичливих взаємин з іншими людьми.
Тому важливо, щоб чиновники зрозуміли, що державі вигідно вкладати гроші не у великі дитячі установи, а в окремі родини, які здатні прийняти у свою сім’ю дітей, позбавлених опіки біологічних батьків, та забезпечити їм належний рівень виховання.
Наталія КРУГЛИК.
Рівне.