Здрастуйте, мої найкращі читачі!

Юрко Людмила. «Я навчаюся в 6 класі, мені 12 років. Живу у селі Тутовичі Сарненського району. Надсилаю тобі свої вірші».

Метелик
Кольоровий метелик —
Гарний — прегарний.
Два вусики чорняві,
Чотири крильця має.
Крильця не прості –
Гарні, веселкові,
Оченятка маленькі,
Перлинове намисто має,
Та ніколи не знімає.

Колискова
Спи, дитино, спи, маленька,
Люлі-люлі, засинай.
Хай присняться сни чудесні
У казкових краях.
Ти швиденько задрімай,
Сон вже скоро прийде,
Спи, дитино, спи, маленька,
Слухай свою неньку.
Спи, дитино, засинай,
Сонечко гарненьке!


Бородкін Роман.
«Я живу уселі Залужжя Дубровицького району, мені 10 років. А ще у мене є молодший братик Дмитро, йому 8 років. Ми дуже любимо малювати і тому висилаємо тобі, Сяйвику, свої малюнки. Ще ми захоплюємося кросвордами, розгадуємо твої вікторини. Для тебе, Світлячку, я написав оповідання»

Природа просить допомоги
Сергій, Олег, Сашко й Оля прийшли до лісу на прогулянку. Стояв червень. У лісі було тихо, не чути співу пташок.
— Сумний якийсь ліс, — подумав Сергій і увімкнув магнітофон. Раптом з-під куща вилетіла пташка. Сергій кинувся туди і побачив гніздо. Він гукнув своїх друзів і вони почали роздивлятися у гнізді яйця. За цим усім спостерігала Сорока-Білобока. Цю звістку вона принесла Дятлу. Він зібрав раду птахів і вони почали радитись, як провчити дітей. Птахи полетіли на галявину і Дятел звернувся до дітей:
— Ліс – це дім для багатьох тварин і птахів, а в чужому домі не галасують. Зараз багато птахів висиджують пташенят. У багатьох звірів народилися малюки, а ви влаштували галас, принесли в ліс гучну музику. Погляньте лише, скільки сміття ви залишили після себе. Просто так ми вас звідси не відпустимо. Приберіть сміття після себе.
Діти почали просити пробачення. А Дятел змусив їх пригадати правила поведінки у лісі.
— Не можна галасувати, смітити, бити скляний посуд, залишати пусті бляшанки, не можна ображати пташок і звіряток, — одне поперед одного відповідали присоромлені діти.



Галина Шишкова. «Я проживаю в княжому містечку Степань. Навчаюся в сьомому класі Степанського колегіуму. Читаємо разом із сім’єю „Провінційку”. А ще я навчаюся в музичній школі. Люблю писати вірші, насолоджуватися Божою природою, яка і надихає на творчість».

Ластів’ятка
Синьокрилі-білобокі
Із країв далеких теплих
Прилетіли до нас в гості,
До обійсть своїх стареньких.
І від радості тієї
Гамір тут в дворі зчинили
І давай снувати петлі,
Ледь із ніг хлопча не збили.
Через день гніздо зліпили
З глини, сіна і водички,
Просушили й стали жити.
Нанесли також яєчок,
Стали гріти, вигрівати,
Дзьобом їх перевертати.
Жовтороті з шкаралупи
Стали мокрі вилуплятись.
Мама тілом обігріла,
Їх усіх нагодувала.
Оченятка в них відкрились
І росою вранці вмились.
Стали світом милуватись,
Божу велич пізнавати,
Стали на ноги вставати
І крильцятами махати.
Як навчилися літати,
Стали хліб свій здобувати,
Стала дружно родичатись,
Зграя рідних ластів’яток.



Марчук Ілона. «Живу у смт. Степань, навчаюся в 6 класі».


Прийшла весна
Прийшла весна, засяяла красою,
Всміхнулась теплим променем своїм,
Махнула ніжно чистою рукою –
І стало все навкруг якимсь новим.

Зламала міцну кригу на озерах,
Річки, немов струмочки, потекли.
Вже сонце ясно-ясно світить в небі,
Хоч нещодавно хмари там були.

У вальсі закружляв весняний вітер,
Травичка змерзлу зиму одягла,
А в тій травичці море диво-квітів,
Усе живе й цвіте! Весна прийшла!

Ніч біля моря
Настала ніч, усе немов заснуло,
Лиш я на березі морськім.
Все місто, наче в морі потонуло,
Шепочуть хвилі щось про моряків.

Я бачу місяць, бачу – зірка впала
І зникла десь далеко у воді.
Над морем щось палає, світить ясно.
Це, мабуть, величезні маяки.

Над морем тиха синя ніч повисла.
Вслухаюся у тишу, що мовчить,
Загуркотять під ранок знову весла
І тиха ніч від мене відлетить.
Весна ще тут, вона іще царює.
Ловлю я кожну тиху мить її.
Тут навіть чути мого серця стукіт,
Ця ніч чудова, не усі такі.
Настала ніч, усе немов заснуло,
Я вітерець ловлю, що дме навстріч.
В моїй уяві думка промайнула:
Яка чудова біля моря ніч!