Помінялись коти і собаки місцями

До нашої багатоповерхівки «приписано» кілька бродячих котів і собак. Уже зранку сидять вони «свічечками» під балконами, чекаючи подачки мешканців. Аж ніяк не конфліктують. Отут і починається. Справжні баталії затівають коти за ласі шматочки, тільки шерсть летить із супротивників. Кілька разів спостерігав, що переможцями, як не дивно, стають нявкуни. От і дістаються їм кісточки від холодцю, риб’ячі голови чи залишки консервів, шматки хліба. Собаки ж нетерпляче чекають, аби підібрати крихти після «господарів» подвір’я.

Нещодавно побував у Корці, зустрів колишню свою ученицю. Повідала Таня мені цікаві історії. Приніс батько від знайомих сіамську кішку. Попередні господарі порідної тварини чесно попередили: у Вільми собачий характер. Кілька днів киця дивакувато сиділа під диваном, потім її вигнали на двір. Почала з того, що «осідлала» добродушного Пірата. З очей жовті м’ячі вилітали, спина вигнута дугою, пішли в хід гострі зуби та пазурі. Після кількох атак переляканий дворняга втік, як мовиться, у світ за очі, від біди подалі.

Здружившись із сусідською Маркізою, сіамка створила агресивний «дует», що не дає спуску собакам-зайдам. Ще не було випадку, аби якийсь дворняга взяв вверх. Хочете — вірте, хочете — не вірте, але нині біля обійстя механізатора Сінькевича, що на околиці древнього граду, не побачите бродячих гавкунів: десятою дорогою обходять володіння, де господарюють кицьки, справжні розбійниці.

А оце зустрів сусідського Ігоря, котрий щовечора вигулює боксера Рамзеса. Зустрів без собаки, отож, поцікавився жартома: «А де ж дубенський фараон?» Хлопчина жарт зрозумів і повідомив, що вже не буде фараона, а буде одноокий адмірал Нельсон. Мусили везти боксера у ветеринарну лікарню. Бо підбіг понюхати кішку, що гуляла сама по собі на дитячому майданчику в сусідському дворі, й поплатився: гострі пазурі миттю вп’ялись у собачу мордочку. Більше того, одне око довелося ампутувати. Отакі справи.

… Мабуть, нові умови змушують котів відійти від успадкованих звичок, пристосуватись, перебороти страх, проявляти зовсім інші риси «характеру». А, можливо, спрацьовують «приховані» гени, що не дають пропасти в критичну пору? І хтозна, які ще загадки у природи і коли вони «спрацьовують», дивуючи людей.

Василь ЯНОШІ

Дубно