Як Мурчик став рибалкою

Загальновідомо, що коти панічно бояться води. Чого коштує чистоплотним господарям викупати пухнастих улюбленців, які відразу дряпаються, видираються із рук, тікають із ванни! І так триває не один раз, а роками. Але, як мовиться, не буває правил без винятку. Минулого літа зустрів на околиці Корця знайомого. Хитро посміхаючись у вуса, пан Петро запитав:
— Хочете побачити чудасію?
У кінці городу під розлогими вербами виблискувало дзеркальце копанки. Сусід співрозмовника навесні запустив сюди малька. На краю копанки обладнав кладку, аби легко брати воду для господарських потреб. Ото сюди й унадився Мурчик. Сидить непорушно стовпчиком, пильно спостерігає за табунцем рибок, що під вечір вискакували на поверхню, ловлячи мошок. Досить було котрій підпливти близько до кладки, як кіт кидався головою вниз. Через хвилинку вибирався на берег зі здобиччю в зубах. Струснув воду, смачно спожив здобуте. Ще тричі пірнав, потім встав на кладці, терпляче чекаючи наступного слушного моменту.
Якби не був свідком незвичних дій ловця мишей, то ніколи не повірив би, що таке можливе. Дізнався, що його господар — затятий рибалка, часто частував Мурчика дрібним уловом. Та коли подався на заробітки в Росію, то не стало кому пригощати кота, тому довелося самому смачний харч добувати. Спершу намагався «рибалити» з берега, потім і на кладку почав ходити, звідки почав пірнати, хоч і не відразу.
Напровесні випало знову побувати в Корці. Згадав кота-рибалку, дістався вулиці Зарів’я. За знайомою огорожею побачив Мурчика над… ополонкою (її сини господаря пробили, аби не задихнулася риба). Сидить, терпляче вичікує, і раптом лапкою раз по воді – і на льоду вже сріблом заблищала краснопірка. Одним словом, як мовиться: любиш кататися, то мусиш і санки возити.
Василь ЯНОШІ,
Корець.