НІ ХВОСТА, НІ ЛУСКИ, або Кілька рибальських історій

Ви, напевне, не здивуєтесь, коли почуєте, що слово “рибалка” походить від слова “риба”. Проте не треба бути іхтіологом, щоб відповісти на запитання “Яка найбільша риба в світі?”. Адже будь-який рибалка відповість, що це той Левіафан, який на днях зірвався з його гачка. Отже, саме про це ми й поговоримо.
Як відомо, рибалки бувають різними: браконьєрами (побільше здобичі, а ціль виправдає засоби), спортсменами (рибалка – це спорт, це адреналін, це відпочинок) та “любителями” (не клює, то й грець з ним – піду засмагну). Наш співбесідник Анатолій належить саме до розряду спортивних рибалок, хоча на справжній риболовлі вперше побував лише, коли йому виповнилося 22 роки.
– Я народився в с. Хорупань Млинівського району, де були тільки ліси і ще раз ліси, то ж порибалити не було не так бажання, як можливості. А одного разу поїхав за компанію з товаришем на Горинь. Звичайно, не впіймав нічого, проте, повернувшись, відразу почав скуповувати снасті. Вдруге я вже привіз додому кілька щупаків.
– З тих пір частенько виїжджаєте порибалити?
– Літом кілька разів на місяць – обов’язково. Зимою рідше. Хоча є свої плюси й у зимової риболовлі: можна ходити по всьому водоймищу, в той час, як літом без човна – а це задоволення коштує щонайменше 400 гривень – ставок не переміряєш.
– Відомо, що на платних ставках практично не дозволяється користуватися не лише човном, але й донками та “резинками” – вам залишають право тільки на вудку та спінінг…
– От лише толку з того спінінга, – посміхається пан Анатолій, – особливо, коли перед тим у ставку підняли чи знизили рівень води, прикормили рибу посередині водойми, а вздовж берега сипнули хлорки… До речі, білети теж досить недешеві – в середньому 15 гривень за день, – які, як правило, рідко коли “окупаються” уловом.
– Куди ж тоді їздити на рибалку?
– Як куди? На Горинь. Або деінде, де є риба. Особисто моїми трофеями, пійманими на Горині, були сом (32 кг), судак (7 кг), щука (6,5 кг)… Я навіть маленьку колекцію зібрав – висушив їхні голови, покрив лаком і тепер дивую своїх гостей.
– Напевне, супроводжуючи показ колекції рибальськими історіями?
– Історію – і не одну – може розповісти будь-який рибалка. Особисто я не любитель хвалитися тим, чого не було – яка з того радість? Зате веселих випадків у мене було – хоч книжку пиши. Ось одного разу поїхали ми з товаришем знову ж таки на Горинь. Жовтень – температура п’ять градусів тепла, вітерець десь приблизно п’ятнадцять метрів на секунду… У друга клюнуло щось гідне уваги і він кличе допомогти йому рибу витягти. Я біжу, хапаю вагорика, але до води підступитися ніяк не виходить. Бачу – вода біля берега вже вкрилася кригою, я на неї став і – шубовсть!.. І тут треба сказати, що плавати ніколи не вмів і не вмію. Отож, несе мене течія, махаю руками-ногами, здіймаю піну і думаю: “Якщо не потону до повороту, то вхоплюся за кущі”. Тут чую, як щось попід животом промайнуло – скумекав, що то мене спіймана риба обминає. Я ловлю рукою жилку (добре, що вона була 0,7 мм), намотую її на руку й гукаю до товариша не своїм голосом: “Тягни бігом!!!”. Одним словом, витяг він і мене, і сомика вагою в 4 кг. А ще за 15 хвилин мене – мокрого й холодного – привезли від “хімії” додому на Боярку. Дружина як побачила – тільки охнула. Проте наступного дня ані кашлю не було, ані нежиті. Видно, адреналін врятував. Товариш телефонує, питає: “Ну що, утопленик, не хочеш завтра ще на рибалку з’їздити?”. А я відповідаю: “Авжеж, хочу! Коли виїжджаємо?”.
Насамкінець Анатолій сказав, що його дуже засмучує один незмінний факт – сіті, динаміт, електровудки та викидання відходів у водойми призводять до зменшення популяції різних видів риби. Згадав також про риболовлю під час нересту, коли з 1 квітня і до 10 червня дозволяється рибалити з розрахунку одна вудка з одним гачком на одного рибалку, та й то не всюди, а цим правилом зазвичай нехтують. Тому п. Анатолія зовсім не дивують розповіді рівненських рибалок про те, що карась в Усті не має не лише смаку риби, але й, власне, її запаху…
У світлі всього сказаного не слід забувати, що екологічну ситуацію створюють самі люди, забуваючи народну приказку про те, що не варто плювати в колодязь.
Наталія ДЕМЕДЮК,
Рівне.
Анекдот до теми
Пішли син з батьком на рибалку. Сидять-сидять – глухо, як у танку, не клює. Батько сину каже:
– Нема кльову. Давай-но з’їмо ті бутерброди з ковбасою, що мама з собою дала.
– А я їх вже з’їв, – посміхнувся син.
Батько, подумавши:
– Добре. А там ще пиріжки десь були…
– Їх я теж з’їв.
– Нічого, синку, в нас ще є хліб на тісто не розмочений.
– І його я з’їв…
Батько, задумливо дивлячись на сина:
– Тоді що ж, доїдай черв’яків – і ходімо дому.