І СПІЙМАВ ІГОР ЗОЛОТУ РИБКУ…

У затяті рибалки корінний рівнянин Ігор Мічуда записався у шестирічному віці. Місцем першого випробування на професійність стало Басівкутське озеро. А екзаменатором був дід Ігоря – Андрій, неперевершений рибалка-любитель. Тоді хлопець склав іспит на “відмінно”. З тих пір цього захоплення не полишає.
На все життя запам’ятав Ігор свою першу золоту рибку. Вона потрапила йому на гачок вудочки під час спільної з дідом Андрієм риболовлі на стрімкій Горині. Цією рибкою виявилася краснопірка. Малий так зрадів улову, що навіть примусив діда вдатися до жарту.
— А чи не поміняєшся, сину, зі мною на здобич?—запитав старий рибалка онука й показав йому дві власноруч спіймані великі рибини, додавши: — Вони в мене срібні!
Ігор без роздумів хвальковито відповів:
— Ні, діду, не поміняюся! Моя рибка, хоча й маленька, зате – золота, бо перша!
Тоді дід Андрій подумав, що з онука вийде гарний і чесний рибалка. І не помилився. Хлопець ріс, навчався в школі, здобував вищу освіту, торував шлях до керівної посади, створював сім”ю і постійно знаходив час для того, щоб вибратися з вудочкою до річки, ставка чи озера. Те хобі стало для нього чи не другою професією, яка дарує неабияке душевне задоволення та здоров”я.
— Мій дід Андрій,— пригадує Ігор Мічуда,— ніколи не хворів. І завдячував риболовлі. Мабуть, справді ця справа має цілющі властивості. Я міг днями пропадати біля водойми, аби позмагатися з іншими малими й дорослими рибалками у вмінні ловити карасів, коропів, щук…
Утім, саме щука стала найбільшим поки що уловом Ігоря Мічуди. Заважила вона два з половиною кілограми. Але справа не в кількості чи вазі, вважає нині досвідчений любитель риболовлі. У цьому його підтримують й інші затяті й давні рибалки-друзі: Ігор Соколенко, Олег Поліщук, Василь Брагін та Валентин Демчук. Ці чоловіки — справжня команда рибалок-майстрів! У них – спільні секрети, удачі й невдачі, радощі й тривоги, навіть анекдоти. Одного з них Ігор розповів і мені:
— Зустрілися дві рибини. Одна запитує:”Ти де була?” Інша відповідає:”Біля американських берегів, де досхочу наїлася жирних капіталістів”. А інша похвалилася: “ А я була в Чорному морі!” На що почула:” Ти що, здуріла?! Там же плавають одні алкоголіки…” Але рибина-хвалько не здалася:” Та зате яка в них смачна печінка!”
Власне, веселих і нестандартних ситуацій в Ігоря Мічуди та його друзів вистачає на кожній риболовлі. Якось Ігор ловив вудочкою рибу з човна в глибокому поліському озері Нобель, що в Зарічненському районі. Як тільки клюнуло, рибалка послизнувся та полетів сторчма у воду… На берег виплив без риби й вудочки.
— А риба в Нобелі водиться велика, — каже захоплено Ігор. — Кажуть місцеві мешканці, що тут у воді живуть коропи та щуки вагою 20-30 кілограмів!
Та найчастіше компанія організовує риболовецьке змагання між собою на ставку у Верхові Острозького району. На пляшку пива. Перемагають почергово. Бо кожен — мастак. При цьому встигають набалакатися на різні житейські й виробничі теми, пожартувати. Вудки-донки, закинуті на 60-70 метрів, дозволяють розмовою не лякати рибу.
— Єдине, що під час ловлі відміняться, це співи й танці, — зізнається Ігор Мічуда.
— А який найбільший ваш спільний улов? – запитую.
— Одного разу денний улов заважив 37 кілограмів і 200 грамів, — каже співбесідник. — Та не це головне. Вабить сам процес ловлі.
І починає розмірковувати над сучасними рибальськими бідами. Одна з них ( і чи не найголовніша) – вибір водойм для риболовлі.
— Щоразу, збираючись в дорогу, запитуємо самі себе: ”Куди їхати?”. Щоб чесно й без правопорушень ловити рибу, потрібен відповідний дозвіл, гарна й запруднена водойма, — розповідає Ігор. – На жаль, браконьєрам живеться вольготніше. Не раз бачили на власні очі, як у тому ж бабинському ставку, що в Гощанському районі, чоловічки з липкими руками “господарювали” під час нересту. Очевидно, тому, що немає в ставка справжнього господаря. Там, де приватна водойма, там і порядок: і риби вистачає, і сама водойма в доглянутому стані. Ловити рибу тут – одне задоволення…І позмагаєшся, і відпочинеш від душі…
У затятих рибалок-любителів – свої знараддя, правила й заповіді. Найкраще клює, кажуть чоловіки, в кінці літа та восени. Чесним рибалкам вони завжди бажають удачі, а браконьєрам – покари. Їхніми однодумцями є й дружина Ігоря Олена та 16-річний син Андрій, які у вихідні також частенько долучаються з вудочками до дружної компанії. Бо разом і юшка смачніша виходить. А незмінним і визнаним коком (саме такий термін вживають друзі) є в них Ігор Соколенко. Він таку на природі рибну юшку приготує – від миски й за вуха не відтягнеш!
Юрій БЕРЕЗА,
Рівне.