Наш Муртазик рибку ловить

Інформація про кота-рибалку, вміщена у „Провінційці”, мала широкий резонанс. Знайомі читачі дзвонили, при зустрічах уточнювали деталі. Більшість захоплювалася винахідливістю корецького нявкуна, що „промишляв” собі на користь у копанці на околиці міста. Та дехто сумнівався, що кіт здатен пірнати у пошуках смачної поживи, пам’ятаючи його природжену боязнь води. Жалкую, що тоді не вдалося зазнімкувати незвичну „риболовлю”. Сподівався, що, можливо, зіткнуся колись з аналогічним випадком. І ось що вдалося „розкопати” у Вербі.
Обійстя пана Степана – на краю села. Позаяк дорослі були зайняті невідкладними клопотами на осінньому городі, екскурсоводом погодилася бути найменша з дочок. За якихось півгодини Вікторія (виявилась вельми комунікабельною) встигла повідомити, чому побудувались аж на греблі, кому залишили стару хату в селі, що на ставу в очереті звели гніздо лебеді, кого любить із сусідів, як живе одружена сестра Ольга, а ще, що доводиться часто виручати середульшу сестру, десятикласницю Надію, яка вже дівує і ранком ніяк не прокинеться (мабуть, повторила мамині слова). А господарство тримають чимале. Мають коня буланого, батько планує купити ще одного (город аж у трьох місцях, без тягла ніяк не обійтись у селі), корову здали на м’ясо, бо з’їла цвяха, дуже схудла, тепер глядять теличку Маньку, аби мати своє молоко. Птиці – повен двір: індичата, курчата, каченята, гусенята – все підросло, і все на її руках. А далі говірлива п’ятикласниця сказала таке, що захотілось її розцілувати: „Маємо злющого Бровка і кота, який ловить рибку”.
Обережно запитую, аби не налякати успіх, де той цікавий рибалка. Чую: „Як завжди, сидить на пруді. Ходіть, покажу!”
Асфальтівка розділяє каскад ставків. З правого боку – широченне плесо „маточника”, з лівого – запасний його підживлювач, звідки вода трубою спадає у „маточник”. Ще здалеку на трубі запримітив чотириногого рибалку, що уважно втупився у киплячий струмінь води. Раптом шубовснувсь головою вниз, через мить вибрався на берег з рибкою в зубах, обтрусив світло-сіру шубку, захрумкотів уловом. Разів 4-5 повторив звичний маршрут, і завжди був зі здобиччю. Ні тобі приманки не треба, ні багаточасового сидіння – май терпіння, будь уважним. І не бійся води. Хотілося ближче познайомитися із Муртазиком. Та коли я наблизився до труби, той сердито фиркнув і гайнув кудись у своїх котячих справах в очерет, що витикався над берегом.
Пізніше поцікавивсь у пана Басюка, як навчився мишолов рибальському промислу. Спершу кіт супроводжував господаря до ставка, терпляче чекав на свою „долю”. Чоловік звично закидав вудку біля труби. Муртазик сідав на неї, уважно спостерігав за водою, що спадала донизу. Час від часу там зблискували на сонці сріблясті карасики. Кіт намагався вхопити їх лапкою, та безуспішно. Господар, бачачи муки нявкуна, якось жартома скинув його з труби. Мовляв, пірнай, тут неглибоко. Не одразу кіт поборов боязнь, та з часом уже сам плигав на майже метрову глибину. Тепер терпляче сидить на „доходному місці”.
От вам ще одне підтвердження: таки бувають із правил винятки, у природи є незвідані сторони. Кіт, який споконвіку панічно боїться води, став рибалкою, тобто призвичаївся до неї.
Василь Яноші,
Дубенський район.