Тузик їздить зайцем, а також дає концерти

Передобідня пора. Зменшився потік пасажирів, автобуси напівпорожніми курсують звичними маршрутами. Ось „ПАЗик” підкотив до „Козацького ринку”. На зупинці немає кого брати, але водій чомусь пригальмував, на східці скочив невеликий… собачка, хазяйновито роздивився по салону, спокійно всівся посеред проходу. Водій жартома спитав: „Можна їхати, Тузику?”
Песик повернув голову в бік водія, мені видалось, що навіть хитнув ствердно у відповідь. Вловивши мій здивований погляд, пан Петро пояснив:
— Ну як проминеш такого пасажира? Стоїть на задніх лапах на зупинці, чекає „свого” рейсу. Двічі на тиждень їде від „Козацького ринку” до „Базарчика”, безпомилково вгадуючи, де має зійти.
Коли собачка вискочив з салону, вдячно помахав хвостом, я запитав про ставлення до незвичного „пасажира” міщан. Більшість дубенчан, виявляється, не проти їхати з таким „зайцем”, дивуються винахідливості чотириногого брата нашого меншого. Правда, іноді Тузику перепадає від допитливих хлопчаків. Тоді водій стає на захист, а пес займає місця під переднім сидінням, звідки ближче до виходу, намагається не вступати в „конфлікт” із збитошниками.
Підмічена мною сцена в автобусі мала дещо несподіване продовження. Якось приходить дружина з „Базарчика”, розповідає, що була свідком, як у магазині „Оленка” собачка випрошував пригощання. Сидячи на задніх лапках, терпляче придивлявся, що загортають покупцям. Коли печиво, масло, цукерки чи овочі — мовчав, а коли м’ясо-ковбасні вироби, то потихеньку „співав”. Дехто із жалісливих жіночок нагороджував „співака” шматочком смачненького. Розпитавши дружину, що й до чого, переконався: йдеться про Тузика.
Знаючі люди стверджують, ніби в Дубні невеликого рудого з білими плямами песика „забули” цигани. Колись він під орудою циганчука, стоячи на задніх лапках, „співав”, випрошуючи на ринках милостиню. Та з часом довелося самому добувати, як мовиться, хліб насущний. Бо голод — не тітка, навчить і на автобусі їздити „зайцем”, і „концерти” в магазині давати.
Василь ЯНОШІ,
Дубно.