Подбай про пенсію змолоду

Ця тема стала провідною на черговому засіданні рівненського прес-клубу. Ситуація, що склалася у сфері пенсійного забезпечення, має вагомі причини. Консультант Українського освітнього центру реформ Віра Калініна зазначила, що з початку січня 2004 року почалася пенсійна реформа. У солідарній системі (так називають загальнообов’язкове державне пенсійне страхування) відбулися зміни: пенсії “перерахували” за новою формулою, відтак багато людей отримали значно менше, ніж мали до того. Тодішній уряд вирішив виправити ситуацію і надав так звану “адресну допомогу”, яка збільшила пенсії майже удвічі й зрівняла їх з прожитковим мінімумом для непрацездатних (тоді 284 грн). Фактично, уряд влаштував “зрівнялівку”, що багатьох не влаштовувала.

Тому з 12 січня цього року були внесені зміни до Закону про обов’язкове пенсійне страхування. Тож нині пенсіонери, які мають необхідний стаж роботи (для жінок він становить 20 років, чоловіків – 25) отримують пенсію, що дорівнює нинішньому прожитковому мінімуму для непрацездатних (332 грн.). І, щоб уникнути зрівнялівки, за кожен рік, відпрацьований понад норму, – їм додається по одному відсотку від фактичного розміру пенсії. До речі, цей факт теж розчаровує багатьох, адже якби цей один відсоток рахували від розміру прожиткового мінімуму, сума була б значно більшою.

Проте, нинішня пенсійна система – зовсім не ідеальна. У цьому переконаний Максим Лібанов, провідний фахівець Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. За його словами, останні десять років стало очевидно, що система державного забезпечення не справляється зі своїм прямим завданням – забезпеченням пенсіонерам достойної пенсії. Одна з причин – несприятлива демографічна ситуація в країні. Адже за статистикою, один працюючий в Україні фактично “утримує” одного пенсіонера. А якщо взяти до уваги розмір відрахування до Пенсійного фонду (34 відсотки від зарплати), то виходить, що кожен працюючий має отримувати 1000 гривень, щоб “утримуваний” ним пенсіонер отримав відповідно 340 гривень. Чи багато працюючих нині мають зарплату 1000 гривень?

Пенсійна реформа необхідна. Тому Верховна Рада запровадила трирівневу пенсійну систему. Перший рівень – це все та ж “солідарна” система (тобто те, що ми маємо зараз). До неї приєдналась “накопичувальна система” (персональний рахунок, на якому накопичуються кошти) – насправді цієї системи ще не існує. І третій рівень – найбільш перспективний, на думку спеціалістів, – Недержавний Пенсійний фонд. Тобто людина може накопичувати свої кошти на рахунку фонду, які в подальшому забезпечать їй безбідну старість. Адже фонд забезпечує збереження та примноження цих активів. Відразу виникає безліч запитань: де гарантія, що кошти не “випаруються” (як у випадку славнозвісного “МММ”), або як вирахувати, скільки треба вносити грошей, щоб в результаті пенсія справді була достойною? І навіщо вкладати у якийсь недержавний фонд, що працює через банки, якщо можна оформити депозитний рахунок у тому ж таки банку і накопичувати гроші самому. Стосовно гарантій, пан Лібанов стверджує, що вони досить вагомі:

– За збереження активів кожного члена Недержавного Пенсійного фонду відповідають банки. Причому кошти майбутнього пенсіонера розподіляються на рахунках у різних фінансових установах, що виключає можливість їх втрати, навіть якщо один із банків збанкрутує. Стосовно того, що вигідніше: депозит у банку, чи вклад у Недержавний Пенсійний фонд, можу впевнено сказати, що банк не дасть такого примноження активів, як НПФ. Нині відсоткові ставки по депозитах складають до 15 відсотків. А середня норма прибутковості таких фондів – 40 відсотків.

З підрахуванням суми внесків ситуація складніша. Адже мало вирахувати, скільки треба щомісячно сплачувати грошей, щоб пенсія була пристойною. Треба ще урахувати інфляцію та інші чинники. Пан Лібанов стверджує, що над цим питанням постійно працюють досвідчені фінансисти.

Поки що в Україні таких фондів всього 30. Фахівці стверджують, що ця цифра буде постійно рости – рано чи пізно люди зрозуміють свою вигоду. Проте, сьогодні недовіра до будь-яких фондів, а тим більше недержавних, таки переборює природне бажання використати свої кошти з користю. Крім того, у тридцять років ще мало хто замислюється над тим, що буде через 20 років.

Ольга ЛИХВА,
Рівне.