Перлина

Краплею спадає сльоза чиста.
Ні! Печальна, зболена сльоза.
Падає крупинкою намиста,
А стає, як вранішня роса.

З росами всміхається вогнисто.
В ній полоще вітровій крило.
Всі зберу сльозинки у намисто.
Не повернеш того, що було…

Тетяна ЛУКІВСЬКА

Зозулюк Марія Іванівна, вчитель математики ЗОШ № 25, класний керівник, мати двох синів, народилися та проживає в Рівному. Пише вірші давно, проте ніколи не друкувалась.

Ой, летіли літа!..

Ой, всміхалися весни зухвалії,
В синіх пролісках, в білій конвалії,
Бігли в літо містами і селами,
Дзюркотіли струмками веселими.

Ой, летіли літа, ой, котилися!
У співучих житах заблудилися,
Далі – в луки майнули стежиною,
Зупинились на мить під калиною,

Погуляли високими травами,
Та під вербами, під кучерявими,
Гомоніли в червоній півонії,
Цілувалися в ночі безсоннії…

Над колискою ніжно схилилися,
За синів “Отче наш” помолилися,
Закружляли крилатими мріями,
До небес піднялися з надіями.

Впали в трави ранковими росами,

Запашними пробіглись покосами,
Сполоснулися чистими зливами,
Засвітились очима щасливими…
Лісовими дзвіночками дзенькнули,
За пеньком причаїлись з опеньками,

Потім листям опалим погралися,
І в осінніх туманах сховалися…

Ой, метнулись роки за внучатами,
По зимових заметах санчатами!..
І заснули під ковдрою сніжною,
Щоб весною пробитись підсніжником…

Вечір
Ще день пройшов,
І над вечірнім містом,
Сріблястий місяць,
Зорі, як намисто,
Розсипав знов.
Згаса любов…

Дивлюсь у вись –
В бездонні темні ночі,
Сміються зорі, як кохані очі.
І ти всміхнись,
Мені приснись…

А ніч мине –
Заголубіють далі.
Подумаю про тебе без печалі, –
Хай сум засне.
Згадай мене…
Люби мене…

Марія Зозулюк,
Рівне.