Усім нам, напевно, знайоме відчуття заздрості: хвилююче-адреналіновий спалах, іноді з неприємним поколюванням у грудях, або навіть тривалий камінь на душі. Побачивши у знайомого те, чого не маємо самі, втрачаємо душевний спокій. Так, заздрість може викликати у нас різні емоції, і не завжди позитивні. Психологи кажуть: така риса притаманна 98% землян. Не завжди сліпа і чорна заздрість виникає через матеріальне, вона зявляється через те, що хтось гарніший чи харизматичний. І іншим людям здається: от якби не він чи вона, то предметом обожнювання був би саме я. Багато таких прикладів можна навети про диктаторів сталіна, гітлера, путіна, які вважали, що винищуючи інших людей, саме вони і тільки вони стають центром обожнювання оточуючими, причому навічно.
Вікіпедія цій людській слабкості надає наступне визначення: «Заздрість — егоїстичне і неприязне невдоволення тим, чим інша людина насолоджується, в м’якому значенні тяга за добром, яке має інший».
Чорна заздрість призводить до потужнішої втрати енергії, руйнує самооцінку та приносить емоційний дискомфорт. З нею треба бути дуже категоричним, інакше замість того, щоб радіти життю і всьому що маєте, ви спалюватимете душевні ресурси у переживаннях. А інколи заздрість приводить до таких вчинків, які людину можуть "прославити" на все життя.
Найперше - це приклад Моцарта та Сальєрі, останній думав, що коли не стане Моцарта, то саме він займе першість в тодішньому музичному світі. Та сталося так, що Сальєрі прославився саме через те, що отруїв Моцарта, а шедеври Моцарта і до сьогодні - шедеври.
Після відходу Моцарта, Сальєрі запитує: "Але невже він правий, і я не геній...?"
