«Бо так Бог полюбив світ,
що віддав Сина Свого Однородженого,
щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне…»
Івана 3:16
День Святого Валентина (Валентинів день, День закоханих) — щорічне свято, яке відзначають 14 лютого на Заході, а віднедавна воно дійшло і до нас. Щось на зразок, як і св. Миколай. Назва походить від нєкого святого Валентина, якого довгий час згадувала цього дня під час літургії Католицька церква. Та в останні роки католики перевели це свято в число другорядних. Оскільки немає доказів існування такої легенди, яка в різних країнах з різними нашаруваннями досить вкоренилася. Як відомо – у середньовіччі найбільше відійшли від істинного християнського вчення саме католики, служителі якої зловживали святинями, займалися гомосексуалізмом, придумували безліч приводів заради наживи. Всупереч вченню Бога і Христа, що ні одна людина не є святою, і ніякий самий найвселенський собор не може робити смертну людину святою, а поклоніння має бути лише Одному Живому Богу – саме католики вигадали безліч «святих», яким потрібно було не лише поклонятися, а й жертвувати гроші. Один за одним Вселенські собори канонізували, як "отців церкви", пап і кардиналів, так і святих мучеників, яких, до речі, і самі замучили, наприклад привселюдним спаленням на площі. Ці поклоніння довели до того, що в Німеччині, де такі пожертви сягнули апогею – Мартін Лютер почав Реформацію, яка переросла у Європейську війну і змела пишні богослужіння та обряди, поклоніння іконам. Разом з тим, так звані деякі «святі» залишилися.
Валентином прийнято вважати чоловіка, який вінчав закохані пари попри заборону жорстокого імператора Клавдія II. Мова йде про Валентина Інтерамського (Італійського), який жив в одному із міст Італії у III столітті і був страчений 269 року. Однак в цій легенді є значна помилка у хронології подій, адже за часів життя святого Валентина у III столітті взагалі ще не існувало особливого обряду церковного вінчання, особливо в Італії воно відбувалося хаотично. У сучасній інтерпретації це так, однак так було не завжди. Стародавні римляни 14 лютого відзначали свято пияцтва, під час якого жінок били пасками зі шкіри козла. Саме не з вівці, а із особливого козла, за яким спостерігали, чи він добре скаче на кіз, якого приносили в жертву. Вважалося, що такий ритуал допоможе позбавитися жінкам від безпліддя. Це свято було скасовано Папою Геласієм в кінці V століття, проте поступово воно видозмінилося у день всіх закоханих.
14 лютого – однозначно язичницьке свято,адже рожевощокий Купідон у багатьох людей асоціюється з милим малюком з луком та стрілами, насправді не був таким. Бог Ерос, якого символізує Амур, мав владу над богами та над людьми та був як гарним, так і небезпечним.
Апостол Павло дуже багато говорить про звичаї язичників, які придумали собі своє та мали свої закони примітивні і ганебні. Він неодноразово закликав: - "отож, не будьмо, як оті язичники!" "Отже, стiйте у свободi, яку дарував нам Христос, i не пiдпадайте знову пiд ярмо рабства".
Істинна любов нелицемірна і некорислива може бути лише в Бога: «Я даю вам не так, як дає світ».
З усіх рис, якими володіє Бог - любов — найголовніша. Також вона найпривабливіша. Досліджуючи декотрі чудові грані цієї риси, яка є наче самоцвіт, ми побачимо, чому Біблія каже, що «Бог є любов» (1 Івана 4:8).
Протягом свого служіння на землі Ісус по-різному показував саможертовну любов. Він не мав і краплі корисливості, бо Його місія полягала в тому, щоб виконати волю Отця - запровадити Устави Небесні на Землі.
Як не крути, а Біблія нам каже, що Бог вибрав саме єврейський народ і назвав його «Своїм» за те, що коли усі поважні та набуньдючені імперії навколо сповідували язичництво, євреї пізнали істину і сповідували Одного Живого Бога. Це особливо свідчить не лише ганебне падіння усіх надімперій, а й недавній приклад Великої Римської імперії, яка здавалося б усім є непереможною, але там було одне – але – окрім головного пантеону богів, кожна сімя мала ще своїх улюблених божків, якщо євреям Бог наказав ще до нашої ери: «Не будеш йти з більшістю, щоб чинити зло. І не будеш висловлюватися про позов, прихиляючись до більшості, щоб перегнути правду.» Вихід 23:2
День Святого Валентина (Валентинів день, День закоханих) — щорічне свято, яке відзначають 14 лютого на Заході, а віднедавна воно дійшло і до нас. Щось на зразок, як і св. Миколай. Назва походить від нєкого святого Валентина, якого довгий час згадувала цього дня під час літургії Католицька церква. Та в останні роки католики перевели це свято в число другорядних. Оскільки немає доказів існування такої легенди, яка в різних країнах з різними нашаруваннями досить вкоренилася. Як відомо – у середньовіччі найбільше відійшли від істинного християнського вчення саме католики, служителі якої зловживали святинями, займалися гомосексуалізмом, придумували безліч приводів заради наживи. Всупереч вченню Бога і Христа, що ні одна людина не є святою, і ніякий самий найвселенський собор не може робити смертну людину святою, а поклоніння має бути лише Одному Живому Богу – саме католики вигадали безліч «святих», яким потрібно було не лише поклонятися, а й жертвувати гроші. Один за одним Вселенські собори канонізували, як "отців церкви", пап і кардиналів, так і святих мучеників, яких, до речі, і самі замучили, наприклад привселюдним спаленням на площі. Ці поклоніння довели до того, що в Німеччині, де такі пожертви сягнули апогею – Мартін Лютер почав Реформацію, яка переросла у Європейську війну і змела пишні богослужіння та обряди, поклоніння іконам. Разом з тим, так звані деякі «святі» залишилися.
Валентином прийнято вважати чоловіка, який вінчав закохані пари попри заборону жорстокого імператора Клавдія II. Мова йде про Валентина Інтерамського (Італійського), який жив в одному із міст Італії у III столітті і був страчений 269 року. Однак в цій легенді є значна помилка у хронології подій, адже за часів життя святого Валентина у III столітті взагалі ще не існувало особливого обряду церковного вінчання, особливо в Італії воно відбувалося хаотично. У сучасній інтерпретації це так, однак так було не завжди. Стародавні римляни 14 лютого відзначали свято пияцтва, під час якого жінок били пасками зі шкіри козла. Саме не з вівці, а із особливого козла, за яким спостерігали, чи він добре скаче на кіз, якого приносили в жертву. Вважалося, що такий ритуал допоможе позбавитися жінкам від безпліддя. Це свято було скасовано Папою Геласієм в кінці V століття, проте поступово воно видозмінилося у день всіх закоханих.
14 лютого – однозначно язичницьке свято,адже рожевощокий Купідон у багатьох людей асоціюється з милим малюком з луком та стрілами, насправді не був таким. Бог Ерос, якого символізує Амур, мав владу над богами та над людьми та був як гарним, так і небезпечним.
Апостол Павло дуже багато говорить про звичаї язичників, які придумали собі своє та мали свої закони примітивні і ганебні. Він неодноразово закликав: - "отож, не будьмо, як оті язичники!" "Отже, стiйте у свободi, яку дарував нам Христос, i не пiдпадайте знову пiд ярмо рабства".
Істинна любов нелицемірна і некорислива може бути лише в Бога: «Я даю вам не так, як дає світ».
З усіх рис, якими володіє Бог - любов — найголовніша. Також вона найпривабливіша. Досліджуючи декотрі чудові грані цієї риси, яка є наче самоцвіт, ми побачимо, чому Біблія каже, що «Бог є любов» (1 Івана 4:8).
Протягом свого служіння на землі Ісус по-різному показував саможертовну любов. Він не мав і краплі корисливості, бо Його місія полягала в тому, щоб виконати волю Отця - запровадити Устави Небесні на Землі.
Як не крути, а Біблія нам каже, що Бог вибрав саме єврейський народ і назвав його «Своїм» за те, що коли усі поважні та набуньдючені імперії навколо сповідували язичництво, євреї пізнали істину і сповідували Одного Живого Бога. Це особливо свідчить не лише ганебне падіння усіх надімперій, а й недавній приклад Великої Римської імперії, яка здавалося б усім є непереможною, але там було одне – але – окрім головного пантеону богів, кожна сімя мала ще своїх улюблених божків, якщо євреям Бог наказав ще до нашої ери: «Не будеш йти з більшістю, щоб чинити зло. І не будеш висловлюватися про позов, прихиляючись до більшості, щоб перегнути правду.» Вихід 23:2
Навіть намісник римлян Понтій Пілат в Іудеї питав у Ісуса – «Що є істина?» Це говорить про те, що навіть на найвищих щабелях влади римляни мали досить примітивне бачення. Про це гарно розповідається у фільмах «Гладіатор» та «Помпеї», які хоч і мають художній домисел, але суть їх складається з історичних фактів та історій. Вважається, що Помпеї ганебно пали від наглого поклоніння істуканам.
Отож, Гімн Любові:
«Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується, а любов ніколи не перестає!
Або - «Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні власті, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ні інша якась тварь не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім»
Або - «Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні власті, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ні інша якась тварь не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім»
(Рим. 8:35, 38-39).
Світлана Коток
![Рівнян окриляло кохання [Фоторепортаж]](/uploads/posts/2010-02/thumbs/1266482852_obraz-241.jpg)
