Рівне:

Створення та просування сайтів

Підгайчанин учився у Шишкіна

Суспільство 20-бер, 2008, 13:249 prov 1 511
9 жовтня 1911 року, якраз на Івана Богослова, в сім’ї Михайла та Галини Клим’юків народився син, якого, зрозуміло, нарекли Іваном. Крім Івана згодом народилося ще три доньки: Віра, Надія і Любов. Із дитинства хлопчина виявив хист до малювання. Про його художні здібності батьки дізналися, коли шестирічний Іван на дерев’яних дверях стайні намалював великого коня. Малюнок вражав усіх, кому доводилось його бачити. Відтоді Іван почав малювати. Оскільки в батьків було велике господарство, хлопець багато працював, тому закінчив лише чотири класи Підгаєцької церковно-приходської школи. Коли йому виповнилося 16 років — померла мама, тож потрібно було ще й піклуватися про маленьких сестер. Але як би важко не доводилось, Іван завжди знаходив вільну хвилину для занять улюбленою справою.
На перших картинах Іван Клим’юк змалював епізоди із сільського життя, ілюстрації до українських народних пісень. Так відомою стала його картина «Несе Галя воду». В той час усі захоплювалися повістю Гоголя «Тарас Бульба». Іванові вона також припала до душі і з-під його пензля з’явилася картина «Тарас Бульба з синами». Статні постаті синів. Тарас, який сидить на лаві під хатою, заклопотана мати готує обід, пара коней, садиба, що потопає в розкішній зелені дерев — усе це стало сюжетом картини. Художникові-самоучкові вдалося передати стан душі, настрій персонажів. Крім того, картина вигравала різнобарв’ям кольорів. Кожен, хто дивився на неї, хотів мати у себе таку ж. Так у хлопця з’являються перші замовлення.
Іван вирізнявся серед ровесників всебічними здібностями: співав у церковному хорі, активно працював в осередку «Просвіта», брав участь у постановці п’єси Шевченка «Назар Стодоля», був дуже наполегливим і коли брався за якусь справу, то обов’язково доводив її до кінця. Він зробив своїми руками гітару і навчився на ній грати. Любив майструвати і разом зі своїм родичем Дмитром Клим’юком змайстрував дерев’яного велосипеда.
У 1935 році Іван одружився зі своєю односельчанкою Вірою Гордіюк. Подружжя жило в батьківській хаті. Згодом у них народилися дочка Леся і син Микола.
У 1941 році Івана призвали в армію, служив на кордоні у Раві Руській. Коли розпочалася війна, неозброєні червоноармійці відразу потрапили у полон, їх відправили у табір військовополонених на територію Польщі. Та вже у вересні 1941 року «западенців» відпустили додому. Іван прийшов до рідної хати у той день, коли поховали його дочку Лесю, яка померла від зараження крові. У 1944 році в сім’ї Івана і Віри Клим’юків народилася дочка Галя.
У лютому 1944 року Івана Клим’юка мобілізували на фронт. У бою під Шауляєм був поранений у ноги і потрапив у госпіталь у місті Парту. Мав «золоті руки» — майстрував із дерева і металу, робив лампи із гільз, писав лозунги, тому керівництво госпіталю робило все для того, щоб Іван залишався там якомога довше.
Після виписки підгайчанина відправили на фронт. Однак у той день, коли ешелон з військовими, серед яких був і наш земляк, перетнув кордон Німеччини, оголосили про перемогу у Великій Вітчизняній війні.
Під час післявоєнної колективізації сім’я Івана Клим’юка потрапила у списки так званих куркулів, яких мали виселяти із села. Сільський голова порадив йому відділитися від батьків, щоб уникнути вислання. Іван розробляє дерев’яний хлів, переносить на батьківське поле і переїжджає туди із сім’єю. А згодом іде працювати в колгосп: спочатку завідуючим складом, потім завідуючим фермою. Згодом його направили на тримісячні курси будівельників, після яких уже аж до виходу на пенсію працював у колгоспній будівельній бригаді. Своїми руками він побудував не одну будівлю у Підгайцях, звів новий добротний будинок для власної сім’ї. Аби обзавестися майном, Іван майстрував меблі: столи, стільці, ліжка, дивани, судники. Підгайчани почали замовляти у нього меблі і для своїх осель.
Узимку, коли роботи в селі бувало менше, Іван малював. Ще коли був парубком, до нього прибігав троюрідний брат Микола, який жив навпроти, і дивився, як він малює. Йому так подобалися малюнки Івана, що він теж захопився малюванням.
Микола через багато років закінчив художню студію і працював художником. Приїжджаючи у рідне село, обов’язково відвідував родича і дарував йому книжки з малювання (вони і досі зберігаються в родині як сімейна реліквія). Із тих книжок Іван змальовував і копіював малюнки. У 60-і роки минулого століття Микола подарував Іванові альбом репродукцій картин Івана Шишкіна. Відтоді Іван захопився малюванням пейзажів.
У 70-их роках починається новий етап у творчості Івана Клим’юка. Він пише картини на релігійну тематику та ікони. Найвідоміші його роботи того часу — «Тайна вечеря», «Ангел-охоронець», «Георгій Побєдоносець». Крім того, він реставрує ікони в аршичинській та коблинській церквах. У підгаєцькій церкві і нині знаходяться намальовані Іваном Клим’юком ікони та реставровані ним ікони святих Катерини і Варвари.
У центрі села, біля шосейної дороги, була криниця, біля якої зупинялися водії, щоб напитися води. Щоб зробити це місце більш привабливим, Іванові доручили прикрасити його малюнками. Навколо криниці поставили фанеру, на якій художник намалював сюжети з українських народних пісень. А коли в заготівельній конторі, що знаходилася у Підгайцях, побудували бондарський цех, Івана запросили оздобити його малюнками. І він створив чудові панно просто на стінах будівлі.
Підгаєцький Пікассо неодноразово брав участь у виставках народних малюнків, які проводилися у краєзнавчих музеях Млинова і Рівного, його нагороджували дипломами, а також преміювали екскурсією у Київ.
У 1964 році у районі проходив рік Болгарії. Районна влада замовила в Івана подарунок для болгарських гостей. Коли він малював картину «Запущений парк», за його спиною сиділа п’ятирічна внучка Оксана і пильно стежила за дідусевими рухами. Як тільки дідусь вийшов у справах і залишив мольберт із картиною без нагляду, Оксані захотілося йому «допомогти». Вона вмочила пензель у червону фарбу і на картині домалювала «золоту рибку». Дідусеві вдалося врятувати свій доробок, який згодом подарував делегації з болгарського міста Відін.
Іван Клим’юк прожив 84 роки. У такому віці він уже погано чув, але продовжував малювати. Ще влітку він витягнув полотна для своїх нових картин, а восени його не стало. Залишились незакінчені картини (так звані «підмальовки»). Одна з останніх робіт Івана Клим’юка — «Мені тринадцятий минало» — разом з іншими його картинами експонується на виставці у Підгаєцькій ЗШ, де зараз вчаться його правнуки.
Нині майже у кожній хаті у Підгайцях на найпочеснішому місці можна побачити його картини. Разом із шедеврами народного художника із покоління в покоління передається наша історія і наша духовна спадщина.
Талант, даний Іванові Клим’юку Богом, передався його дітям, онукам і правнукам. Син Микола, який вчився у батька, нині також у вільний час пише картини. Онука Оксана, котра колись «підсобила» дідусеві «золотою рибкою», продовжила родинну справу: закінчила Млинівську художню школу, а пізніше — із відзнакою факультет художньої вишивки Вижницького училища прикладного мистецтва, працювала на Лубенській фабриці художньої галантереї головним художником. Нині Оксана — дизайнер з декору жіночого одягу у трикотажній фірмі «Риріоні» у Москві.
Юна художниця родини Клим’юків Марина навчається в першому класі Млинівської художньої школи і вже бере участь у виставках учнівських малюнків...
Мирослава КУЛІНІЧ,
Млинів.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору