Рівне:

Ой, було у батька четверо синів

Суспільство 28-май, 2008, 15:439 prov 1 587
Ой, було у батька четверо синів


Трохим і Євдокія Суничуки виховували чотирьох синів: Федора — 1909, Івана — 1912, Михайла — 1919 і Степана — 1922 років народження. Сам Трохим у 1904-1905 роках на Далекому Сході служив разом із Семеном Будьонним — майбутнім маршалом і полководцем. Трохим Суничук був денщиком польового ветеринара. Біля нього освоїв ветеринарну премудрість і після повернення додому лікував коней. Коли у наш край прийшла Червона Армія, то нова влада теж зверталася до нього за допомогою. Як вдячність — якийсь писар видав йому цидулку, у якій йшлося про те, що Трохим Суничук «має право пожиттєво тримати коні».
Знайомство з Будьонним із часом допомогло княгининцю, а як згадку про армійські будні на початку двадцятого століття у хаті на почесному місці зберігав фотокартку зі знаменитим воєначальником та Климом Ворошиловим.
Старший син Суничуків Федір одружився на дівчині із Лисина і господарював на землі, яку йому купив батько. Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, його мобілізували в армію. Склав свою голову трудяга-українець у Литві у переможному 1945 році.
Івана теж мобілізували на фронт у перші дні війни. Де і як воював — рідня не знала. Однак уже після переможних салютів 1945 року у село навідався однополчанин Івана Суничука, передав батькові годинника в позолоченому корпусі із ланцюжком, інші речі сина, а головне — розповів згорьованим батькові і ненці, що син Іван загинув при визволенні Варшави. Іван Суничук був вправним воїном, бо у польській армії йому присвоїли військове звання хорунжий, що прирівнювалося до радянського молодшого лейтенанта.
Одне слово, гостинні княгининці напекли синовому побратиму наїдків і поблагословили на дорогу. А вдячна держава призначила батькам за втрату сина 288 рублів, згодом втричі урізала цю суму. А коли стало відомо, що їх наймолодший син Степан перебуває у повстанців, то держава стала виплачувати лише 40 рублів на утримання неповнолітнього сина Антона. Трохим Суничук навіть збирався перевезти прах сина у Княгинин, але, ймовірно, він не розумів, що це зробити практично неможливо.
Третій син Михайло Суничук за панської Польщі навчався у сільськогосподарській школі. У 1939 році його призвали на службу у Червону Армію. У війну був тяжко поранений. Його навіть вважали загиблим і вже хотіли покласти у братську могилу. Однак медсестра зауважила, що у солдата б’ється пульс, тож фронтовика відправили у госпіталь.
Згодом медсестра, котра, так би мовити, виявила пильність і врятувала воїна від поховання у братській могилі, стала його дружиною.
Після лікування у військовому госпіталі Михайло приїжджав у Княгинин. Усі груди в орденах і медалях. І серед отого іконостасу з нагород племінник Антон угледів зірку, яку прийняв за зірку Героя Радянського Союзу. Так це було чи ні — судити важко. Втім, можливо, шестирічний хлопчина і помилився. Принаймні, поки що у жодних історичних джерелах прізвища Героя Радянського Союзу Михайла Суничука не згадується.
Після війни вчорашній фронтовик працював у Козинській МТС. У 1947 році, коли влада дізналася, що брат Степан у повстанцях, Михайла арештували. Щоправда, згодом звільнили, але нагород усіх не повернули. В тому числі і зірки, яку юний Антон вважав найвищою нагородою. Життєвий шлях Михайла Суничука закінчився у Деражному.
Наймолодший із братів Суничуків — Степан був ставним високим легенем. Свою долю пов’язав із ОУН-УПА. Був командиром повстанської боївки. Мав псевдо «Верба». Із двома бойовими друзями підірвався гранатою у селі Красне у 1948 році, аби не здатися енкаведистам. Тоді батька Трохима викликали у Демидівський райвідділ НКВС на впізнання. Однак батько серед загиблих не впізнав Степана. Можливо, то були якісь інші три повстанці.
Після загибелі Степана енкаведисти забрали у батьків коней, корову, овець. Ось тоді Трохим і згадав про Будьонного і наказав сину Михайлу написати листа однополчанину. Причому, як син не намагався звертатися у листі до воєначальника «Семен Михайлович», та батько наполягав, аби той просто написав «Сьомка». Мовляв, він для мене «Сьомка» і так швидше згадає товариша.
Мабуть, вусатий маршал згадав денщика полкового ветеринара, бо згодом енкаведисти повернули Суничукам коней. Корову й овець Суничуки не дочекалися...
Віталій ТАРАСЮК,
Млинів.
Схожі новини
Створення та просування сайтів Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Календар
«    Январь 2021    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Вгору