Подайте дитині на лікування

Пройшовши центром Рівного, зустріла молоду охайно вдягнену жіночку, яка тримала на руках дитинку років двох-трьох. Змучене дитя спало, схилившись матері на плече. Зробивши скорботний вигляд обличчя, мати причитала жалісливим голосом: “Допоможіть дитині на операцію”. Підійшовши ближче, запитую, на яку операцію “турботлива” мама просить гроші. Дещо знітившись та відповідає, що просить гроші не на операцію, а на прожиття.
– А чому ж тоді не сказати прямо, навіщо придумувати операцію? – запитую.
– А хто ж мені дасть на прожиття стільки грошей? От на операцію дають охочіше.
– А на роботу не пробували влаштуватися?
– Не пробувала, бо нема на кого лишити дитину. І де знайти таку роботу, щоб за кілька годин в день платили щонайменше двадцять гривень?..
Інша горе-матуся в районі центрального базару пригортає до себе дитинку, якій ще, напевно, й не виповнилося року. Дихнувши на мене перегаром, вона пояснила, що збирає гроші дитині на операцію на серці. І простягнула “документ” в якому вказувалося, що у дитини “митральний парок сердца”. Беру на себе відповідальність заявити, що жоден лікар в Рівненській області так безграмотно не сформулював би діагноз. До речі, вищезгаданий “документ” не містив жодної печатки чи штампу.
А одна прохачка милостині взагалі розповіла, що дитина з якою вона сидить на мокрому асфальті не її, а подружки. Подружка взяла собі “вихідний” і відлежується в гуртожитку. Лише маленьке зголодніле хлоп’ятко не мало права на вихідний і жадібно схопило запропоновану булку...
Звичайно, материнська любов може бути багатогранною і проявлятися по-різному. Але мені чомусь пригадався випадок, коли моя знайома, красива тридцятирічна жінка, продавала найдорожчу річ, яка у неї була – двохкімнатну квартиру. Для того, щоб на кілька років продовжити життя приречено хворому сину.
Вікторія ЛЕВЧУК,
Рівне.