Свідки війни 1945-го

З кожним роком живих свідків боротьби проти німецьких окупантів стає все менше і менше. Та поки серед нас є ці люди, черпаючи свої знання про Вітчизняну війну, треба спиратися перш за все на свідчення очевидців. Бо ж роки своєї молодості 80-90-річні дідусі та бабусі пам’ятають у подробицях, гірких подробицях молодості часів війни.
Серед пенсіонерів нинішньої системи МНС Рівненської області ветеранів Великої Вітчизняної війни не так уже й багато. А якщо мова йде про тих, хто безпосередньо брав участь у бойових діях 1941-1945 років – то таких взагалі одиниці. Серед них Микола Курбатов.
Хтозна, якби склалася доля ветерана, у яких краях він проживав сьогодні, якби не війна. Адже його дитячі та юнацькі роки пройшли за тисячі кілометрів від України – неподалік казахсько-російського прикордоння. У вересні 1943-го, в розпал війни, його, серед сотень інших 17-20-річних юнаків із Казахстану мобілізували в армію. Перше знайомство зі зброєю пройшло у запасних полках, що дислокувались у місті Уфі. Саме тут новобранці проходили чотиримісячні підготовчі курси, де їх у щоденних 12-годинних тактичних навчаннях готували до війни. Микола Курбатов пригадує, що процес вишколу давався нелегко, але молодь усвідомлювала, що набуті знання стануть у нагоді, адже на території Батьківщини тривали жорстокі бої, і невдовзі воювати доведеться самому.
У січні 44-го молоду підмогу направили у бік Другого українського фронту. Пан Микола пригадує, що бойове хрещення вони прийняли відразу після прибуття на місце призначення у місто Сорока Молдавської РСР. Переправившись через річку Дністер, новоприбульці змушені були вступити у бій з групою німців – одним з численних уламків розбитого німецького фронту. В подальшому аж до закінчення війни основним завданням дивізії, у складі якої перебував Микола Курбатов, було очищення звільнених союзних територій від залишків німецьких військ. Завдання не з легких, до того ж воно таїло у собі небезпеку. Для прикладу, ветеран пригадує, як у Бухаресті їм довелося звільняти будинок, де засіли п’ятеро німців. Один з них безперервно стріляв з кулемета і цим самим не дозволяв підійти близько. За мужність, проявлену під час цієї операції, шістьох солдатів (в т.ч. Миколу Курбатова) нагородили медаллю “За бойові заслуги”. Вже пізніше груди ветерана прикрасила низка інших медалей та орденів, та цю, бойову, цінує найбільше.
Після демобілізації він до 1973 року працював дільничним інспектором у Мізоцькому райвідділі міліції. Вийшовши на пенсію, пан Микола відпочивав лише півтора місяці. Згодом влаштувався працювати в техчастину управління пожежної охорони Рівненської області, де упродовж 21 року “крутив баранку” ЗІЛа, а пізніше ГАЗу. І лише у 68 річному віці пішов на заслужений відпочинок. Вже остаточний.
Пам’ятаючи заслуги перед Батьківщиною Миколи Курбатова, керівництво управління пожежної охорони в 1993 році виділило квартиру у відомчому будинку, де він проживає з дружиною і понині.
– У теплі, затишку та зі зручностями – тихо радіє ветеран, бо добре пам’ятає, як то жити, коли оці самі зручності знаходяться надворі, воду доводиться носити відрами, а для обігріву помешкання потрібно заготовити дрова.
Та й рідний загін технічної служби, якому були віддані роки життя, не забуває його, бо там знають, що ветеранам допомога не завадить. Тож час від часу навідуються до пана Миколи, висловлюючи підтримку як фінансову, так і моральну.

Ірина Тарасюк, старший інспектор центру пропаганди головного управління МНС України в Рівненській області.