Батьки загиблого не вірять правоохоронцям

Тіло 23-річного сарненчанина Віктора Артюшка знайшли в річці Горинь у селі Олександрія 18 грудня минулого року. Хлопець здобував професію масажиста у місцевому реабілітаційному центрі. За словами батьків, у Віктора були розбиті губи. Правоохоронці стверджують, що при загиблому було 50 гривень, тож версія про пограбування відразу ж відпала. Натомість рідні Віктора стверджують, що речі: куртка та шапка, були не його. Експерти, які робили розтин тіла, причиною смерті називають переохолодження. Також у організмі хлопця виявили велику дозу алкоголю.
Слідчий прокуратури Рівненського району Микола Федорчук, який займався розслідуванням цієї справи, розповідає, що травми обличчя, які були у хлопця, не могли стати причиною смерті. І, відповідно, підстав для відкриття кримінальної справи немає. Як стверджує слідчий, він розуміє батьків загиблого і співчуває їм, але факт залишається фактом: попередня експертиза показала, що смерть настала внаслідок переохолодження, а не у зв’язку із нанесеними загиблому травмами.
У батька ж загиблого Івана Артюшка інша думка з цього приводу:
— Віктор за своє життя вживав спиртне лише лічені рази, і то вино чи пиво. Я не думаю, що таку дозу алкоголю — приблизно 800 грамів — можна було випити навіть здоровій людині. А Віктор був інвалідом дитинства 2 групи.
Іван Артюшок вирішив провести своє власне розслідування подій того грудневого дня. За його словами, син близько 13.00 виїхав із Сарн дизель-потягом. Там його бачила землячка, яка розповіла, що в Олександрії Віктор вийшов до тамбура і більше вона його не бачила. Тож версія про те, що він поїхав у Рівне до знайомих, відпала. Батько навіть знайшов ще одну жінку, яка бачила Віктора у компанії якогось „худорлявого молодика”, явно не місцевого, якому сарненчанин купував цигарки. Через певний час „худорлявий молодик” знову пішов купувати собі цигарки, але без Віті. Він був одягнений у його куртку із слідами крові на рукаві. Тож батько припускає, що сина перед смертю били і змушували пити горілку.
Рідні Віктора розповідають, що за тиждень-два до смерті у сина зник фотоапарат, з яким він постійно їздив додому. Вони гадають, що спокійний та доброзичливий хлопчина міг стати жертвою шахраїв.
Згорьований батько зі сльозами на очах згадує сина. Віктор так хотів освоїти комп’ютер, щоб жити не лише на мізерну пенсію по інвалідності. Мріяв піти працювати, щоб полегшити життя батькам.
— Я не вірю, що міліція зможе чимось допомогти, — із відчаєм говорить батько. — Буду сам намагатися встановити подробиці останнього дня свого сина. Якби були гроші, то найняв би детектива, а так…
Крапку в цій історії ставити, напевне таки рано. Питань багато. Відповідей недостатньо.
Чому хлопчина опинився взимку у водоймі? Не купатися ж вирушив він 18 грудня? Чому у непитущого хлопця виявили такий високий рівень алкоголю в крові? Хто був той „худорлявий молодик”, з яким Віктора бачили в останній день його життя? І хто ж, врешті-решт, дасть відповіді на ці запитання згорьованим батькам, які пережили найбільшу втрату у своєму житті?