Рівне:

Несхитний український патріот

Головна 20-лис, 2008, 09:569 prov 2528
Несхитний український патріот


Вперше за роки незалежності на державному рівні вшановано членів української групи Гельсінської Спілки. Тридцять років тому Микола Руденко, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Левко Лук’яненко, Оксана Мешко, Михайло Горинь, В’ячеслав Чорновіл та ще зо два десятки їх однодумців підняли голос проти останньої світової імперії. Але і в них були попередники. Сміливими, гордими боривітрами вони виступили проти радянської несправедливості. Звали земляків долати перешкоди у боротьбі за свободу, незалежність. Був серед них і мешканець села Озеряни, що на Дубенщині, – несхитний український патріот Ростислав Волошин („Павленко”, „Березюк”), який поклав життя на повстанському шляху. Горить щорічно гронами статна горобина над його могилою, тим святим місцем, що так далеко від рідної Волині.
Дослідники національно-визвольних змагань ОУН-УПА в 40-50-их роках минулого століття відшукали світлину, на якій зафіксовано групу чільних командирів Української повстанської армії. Крайній справа в першому ряду – „Кропива”, начальник штабу „УПА-Південь”, член Проводу ОУН, поруч із ним – чорновусий славетний „Еней”, третій, у білому кожусі, — „Павленко”. Це тепер ми знаємо, що перший – то уродженець Сокальщини Василь Процюк, другий – командир „УПА-Південь” у 1943-1944 роках, військовий референт проводу ОУН на ПЗУЗ Петро Олійник, ну а третій – провідник Ростислав Волошин. Про нього й піде мова.
Добігав кінця третій рік немилосердної світової бійні. Український народ створив свою армію, і УПА боролась на кілька фронтів. На карту було поставлено багато: багатостраждальна Україна мала стати незалежною державою. Керівництво УПА добре розуміло, що в складних умовах слід шукати спільників у нелегкій боротьбі насамперед серед представників національних меншин, які перебували у таборах військовополонених, служили у добровільних формуваннях вермахту. Тому на кінець 1943-го, з наближенням фронту, постало питання, як бути з п’ятнадцятьма національними куренями в УПА. Практична користь від колишніх військовополонених була незначною (вони діяли переважно залогами в селах), та залучення знедолених „старшим братом” до рядів українського повстанського опору мало велике політичне значення як у той час, так і в майбутньому.
Українські націоналісти оголосили поневолені Московською імперією народи своїми союзниками, бо лише об’єднавши зусилля, її можна було розвалити, щоб будувати свої самостійні держави. Час вимагав утворення спільного ідеологічного фронту проти більшовицького панування. Боротьбу мали розпочати підрозділи татар, вірменів, грузинів, узбеків, азербайджанців, повернувшись додому.
Саме тому з ініціативи Головної команди УПА 21-22 листопада 1943 року в селі Будераж Здолбунівського району пройшла перша Конференція поневолених народів Європи і Азії. Головувати на ній довірили нашому землякові, члену бюро Головного Проводу ОУН Ростиславу Волошину. На ній 39 делегатів представляли 13 народів. Вони заслухали доповіді грузина „Карпа” про оцінку тогочасного політичного становища, українця Якова Бусела („Багряний”) про суть імперіалізму, а Катерина Мешко, від делегації з України, запропонувала створити Комітет, що мав організувати національні армії повстанців для збройної боротьби на землях, поневолених Московією.
Конфедерація ухвалила відозву до червоноармійців, національних підрозділів, радянських партизанів, аби ті повернули зброю проти іноземних загарбників, влилися у боротьбу за щастя своїх народів. Не будемо розповідати про подальшу долю делегатів будоразької Конференції, віддачу ухвалених нею намірів. Та значно важливіше сказати, що саме вони започаткували Антибільшовицький Блок Народів, відновлений пізніше Ярославом Стецьком. А захід для нас цікавий насамперед тим, що кинув світло на непересічну постать Ростислава Волошина.
Що ж ми знаємо про одного з організаторів Конференції? Завдяки мемуарній літературі, спогадам вдалося окреслити особистість неординарного чільника ОУН.
Народився Ростислав Волошин 1911 року в селі Озеряни Дубенського повіту. Його батько Павло працював заступником директора Мізоцького цукрового заводу. Мати Меланія немало зробила, аби діти пройнялись національним духом. Начитаний, допитливий юнак, закінчивши гімназію у Рівному, став студентом Львівського університету. А вже у 30-их роках належав до провідних діячів ОУН, був під постійним наглядом польських каральних органів. У червні 1937 в рівненську тюрму політична поліція вкинула 25 людей – керівників націоналістичних організацій на наших теренах. Їх судили за зачиненими дверима 22-26 травня 1939 року в одноповерховому будинку в парку Любомирських (нині парк ім. Т. Шевченка). По суті, це була політична розправа. Ідеологічний референт Крайової Екзутиви ОУН на Волині й Поділлі Ростислав Волошин серед 22 інших засуджених патріотів опинився у горезвісній Березі Картузькій, звідки повернувся у 1941. А сидів разом з Тарасом Боровцем („Бульбою”).
Вдруге був арештований після 31 серпня 1941 року, коли вивів на вулиці Рівного численну колону мирної демонстрації – того дня до міста в’їжджав начальник тилу України, німецький генерал Ганс Кіцінгер. Гасла, що несли демонстранти, закликали до відновлення Української держави. За це 12 однівців відсиділи в концтаборі у Польщі аж до червня 1942 року.
Коли на Волині розгорнулась національно-визвольна боротьба, „Павленко” став заступником Головного командира УПА Клима Клячківського („Тарас Чупринка”), очолив запілля. Максим Скорунський, автор документальної книги „Туди, де бій за волю”, свідчить, що озерянин був на різдвяному параді повстанських загонів у Соснівці (Дубенщина), на одній із нарад у штабі „УПА-Південь” виголосив реферат „Наше становище на тлі міжнародних подій”, у якому були пророчі слова: „Упадок Німеччини неминучий, як і упадок Совіцького Союзу. Лише питання часу залишається відкритим. Цей час мусимо перетривати”.
Наш земляк був членом Президії Української Головної Визвольної Ради. А ще головував на великому Зборі УГВР 11-15 липня 1944 року, що проходив у Карпатах і був найвищою українською законодавчою владою. Це перед Волошином присягав Роман Шухевич як президент України. Ось витяг із документа: „15 липня відбулись вибори голови Президії УГВР. Врочиста тиша запанувала в залі нарад, коли голова Президії УГВР став перед головою великого Збору, поклав руку на український національний герб та почав повторяти слова присяги... То присягав президент України...”
Ще кілька слів про „Павленка” як людину. Був середнього зросту, кругловидий, русявий. Дуже любив неньку, якій випало спити чашу неволі в березі Картузькій за „невдячних дітей”. Одружився з Ніною, попівною з Басового Кута. Їхня дочка Інна ніби мешкає в Луцьку, нині про її долю не відомо нічого. Дружина Ростислава була зв’язковою в Ніла Хасевича – славнозвісного художника, члена Проводу ОУН, а сестру Оксану застрелили у Дермані псевдобандерівці.
Авторитет керівника запілля не давав спокою заздрісникам – ідеологічним противникам. Вони „підкинули” версію, ніби свідомі націоналісти, вважаючи подальшу боротьбу з радянською владою безперспективною, зреклися назви та ідеалів ОУН і створили „Народно-визвольну революційну організацію”, а натхненником цього став якраз Ростислав Волошин без відома Романа Шухевича. І це в той час, коли, за свідченням об’єктивних джерел, „... фактичне керівництво всієї УПА від весни 1943 року опиняється в руках трійки: Головний Командир УПА – Тарас Чупринка, Командир Запілля – Павленко і політичний керівник УПА „Шаблюк”-„Шугай” (Йосип Позичанюк). Один – галичанин, другий – волинянин, третій – наддніпрянець”. Вигадка недругів спростована, як і та, ніби Волошин загинув під час так званої „чистки опозиціонерів”. Нині доведено достеменно, що насправді він поліг у бою з енкаведистами 24 серпня 1944 року поблизу села Нижні Гаї, що біля Дрогобича на Львівщині.
Озерянин чимало зробив для розвою національних ідеалів у нашому регіоні. Про нього потрібно пам’ятати, належно вшановувати.
Василь Яноші,
Дубенський район.
Похожие новости
Комментарии - всего 1

Юрій Волошин 08-гру, 18:56

Дякую за статтю. На жаль хочу повідомити автора статті про те, що Інна - дочка
команданта Ростислава Волошина померла в січні 1998 року та похована на міському кладовищі ,поряд зі своЇм чоловіком, Валентином Оленченко у Луцьку. Родина відчула турботу відповідних органів все життя. Мамі не дозволили отримати вищу освіту, а ЇЇ чоловік не зміг реалізувати до кінця свою професійну кар,єру .
Я з рідним братом Анатолієи, був на Покрову в с. ГаЇ Бійничі, де встановлений памятний хрест на честь Ростислава Волошина. Працюю після закінчення Львівської політехніки на Луцькому автозаводі - інженером. При бажанні можете відповісти. До речі у Луцьку видана книга пана
Дмитрука В.Г. 'Вони боролись за волю України' - де чільне місце відведено Ростиславу Волошину.
З повагою - внук Ростислава Волошина Юрій.0768
Створення та просування сайтів Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Календар
«    Вересень 2019    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30 
Вгору