Поезія

ПАРАДОКСИ
Чому довкіл такий лукавий світ:
Одне на гадці — та інакше чиним?
І начебто в народу є свій цвіт,
Але чомусь він блідне перед чином.
Є генії — провісники ідей,
Є втілювачі цих ідей —
фанати.
Та є пройдисвіт,
Що завжди знайде,
Як з тих ідей липку наживу мати.
І ніби є душа, як той вогонь,
І є любов свята — як вічне
сонце.
Та є злий фатум в лініях
долонь,
Й пробите на Голгофі світле серце.
І є за нас пролита кров
Христа,
Та нею ми гріхів не
обминаєм...
Чи не тому — пророки на
хрестах,
А слуги тьми — в садах
земного раю?!
Святослав ПРАСК,
Костопіль.

СОКОЛИНІ ГОРІ
Дивуюся, захоплююся знову
Усім, що передбачено не раз.
Зелений коник на росі
ранковий —
Ніким ще не стривожений Пегас...
Ще не усе знівечено і вбито,
Ще іволги звучить
віолончель...
І, віковим туманом оповита,
Сумна легенда бродить
поміж скель...
Спинися і прислухайся,
людино,
Яка прекрасна музика оця,—
Де кожна пташка, квіточка, травина
По-своєму звеличує Творця!
Людмила ЛИТВИНЧУК,
Березне.
* * *
Це кохання друге, як спокута.
Проклени — благослови
стократ.
Істина гірка, немов цикута.
Казанова мудрий, як Сократ.
Ще гримлять в душі ті самі
грози
І краса чарує молода.
За юнацький пристрасний нерозум
Зрілість помірковану віддам.
Дерево пізнання, як спокуса,
Тихий рай типовий, як
тюрма.
Знаю: буде так, як бути
мусить.
Права вже на помилку нема.
Розумом себе не обманути.
Вічносте, підсунься і прости.
Ця солодка мить ковтка
цикути –
Світла хвиля в морі самоти.
Анатолій КРИЛОВЕЦЬ,
Острог.
МАГІЯ ЗУСТРІЧІ
Музика кохання в тобі
квітне,
Музика безсмертна і свята!
Нехай погляд таємничо-
світлий
Мою душу дивом огорта.
Вперше упиваюся цнотою,
Шаленію в ніжності обійм...
Бог мені тебе створив такою,
Бо створити іншою не міг!
Ростислав ВАРЖЕЛЬ,
Рівне.
* * *
Трави стомилися дибати
босими,
Соняхи гаснуть, одначе живі ще...
Серпень — до вересня, літо — до осені:
Все воно знає — куди і навіщо.
Бабине літо над віттям
зависнуло —
Тонко сивинкою синь
перешита...
Літо — до осені: свято
осмислення
Того, що пройдено, що
пережито...
Микола БЕРЕЗА, Рівне.