Погоріли не тільки ми!

Для Рівненського обласного музично-драматичного театру день 6 березня 1978 року став трагічним у повному розумінні цього слова. За годину до дитячої вистави загорілися завіса, декорації, а відтак вогонь перекинувся на всю сцену. Спочатку персонал намагався приборкати полум’я своїми силами, але вогняна стихія перемогла невеличку групу людей, а пожежників викликали із запізненням – аж через сорок хвилин після загоряння.
Гасили пожежу в театрі вогнеборці не тільки Рівненської, а й сусідніх областей, і вдалося її повністю ліквідувати за кілька днів. Очевидно, тільки через щасливу випадковість від вогню ніхто не постраждав...
Через тиждень почалися “розборки” на рівні обкому партії, Міністерства культури України та СРСР і навіть всесильного тоді ЦК КПУ. Одного дня у Рівному зібрали нараду, де мали покотитися голови багатьох винних і невинних у пожежі, роздати догани суворі і не дуже, з’ясувати всі обставини ганебного явища у радянській культурі.
За кілька хвилин мала початися ця страшна для багатьох подія. Всі у залі сиділи у нервовому напруженні, дехто навіть тремтів, немов овечий хвіст. Нарешті члени президії з кислими обличчями зайняли свої місця за червоним столом і почали стиха перешіптуватися, очевидно, радячись, як почати “екзекуцію”.
І ось у цей передгрозовий час раптом до зали влітає із сяючою та вдоволеною усмішкою на обличчі один із високопоставлених місцевих чиновників від культури і в траурно-приглушеній тиші урочисто-піднесеним голосом дзвінко повідомляє:
– Товариші! А в місті Н. також театр згорів!
Якби у залі вибухнула бомба – враження у присутніх було б незрівнянно слабшим. А повідомлювач “радісної новини” назавжди зник із чиновницького крісла.

Ростислав ВАРЖЕЛЬ,
Рівне.