ДО БУГАЯ – ЗА ГРАФІКОМ

Люди старшого покоління ще добре пам’ятають той час, коли керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства була комуністична партія. Партійні органи здійснювали повний контроль над усіма сферами життя будь-якого населеного пункту. З цією метою за кожною сільською радою, за кожним колгоспом закріплювалися так звані уповноважені з числа працівників райкому партії, райвиконкому або інших керівників районного рангу.
В їхні обов’язки входило, крім контролю, надання допомоги закріпленим організаціям, виявлення недоліків, а також їх усунення. Особлива увага приділялася саме знаходженню недоліків або так званих “жучків”, про які щопонеділка на апаратних нарадах уповноважені доповідали першому секретарю райкому партії. Особливо перепадало тим уповноваженим, які не вміли виявляти недоліки і давати конкретні пропозиції щодо їх усунення. Були серед цих контролюючих представників з району люди знаючі, обізнані зі специфікою діяльності закріплених організацій, які і справді спроможні надати відповідну допомогу на місцях. Проте були і люди, які, наполегливо виконуючи вказівки вище стоячого начальства, внаслідок своєї необізнаності доходили у порадах до курйозних випадків.
Особливо це стосується сільськогосподарського виробництва, оскільки більшість уповноважених були міськими уродженцями. Саме один з таких курйозів мав місце в середині 80-х років у селі Велике Вербче Cарненського району в місцевому колгоспі “Перше травня”. Саме в цей період керівниками району особлива увага приділялася штучному осіменінню великої рогатої худоби з метою поліпшення поголів’я худоби. У зв’язку з тим, що селяни традиційно більше довіряли у продовженні коров’ячого роду звичайному бичку і неохоче вели своїх Лисок, Зірочок і Маньок до “заліза”, в господарства були направлені уповноважені з метою роз’яснювальної роботи про доцільність штучного запліднення корів високопродуктивною спермою. Справа ця корисна і необхідна, якби не одне “але”: необхідно, щоб її впроваджували ознайомлені з цією справою люди, а не ті, хто абсолютно не розуміється на фізіології тварин. Саме така представниця з району і приїхала надавати допомогу в цьому питанні жителям села.
З такої нагоди зібрали розширене засідання правління колгоспу, де після виступу головного зоотехніка господарства слово було надане уповноваженій з району, яка довго ознайомлювала присутніх з офіційними документами з даного питання. Учасники засідання ніби й погодилися з доцільністю впровадження цього заходу, але в одного з них виникло питання – у зв’язку з великою чисельністю худоби в колгоспі інколи селяни не мали можливості запліднити своїх годувальниць штучним способом.
І тут в усьому блиску перед колгоспниками постала представниця з району, яка підвелася і з серйозним виразом обличчя запропонувала встановити графік штучного осіменіння худоби. Порадила це зробити таким чином: п’ять днів запліднювати колгоспних корів, а в суботу і в неділю – корів з індивідуальних господарств.
Після цих слів уповноваженої виникла німа пауза, а за хвилину пролунав гомеричний сміх. Люди реготали, аж за животи хапалися, і лише немолодий, мудрий і досвідчений голова колгоспу постарався звести сказане до жарту, що йому не зовсім вдалося, бо ще довго сміялися і жартували поліщуки з нового “крилатого виразу” районної уповноваженої. Сама ж вона більше в господарстві не з’являлася, а вербчани ще й досі, через 20 років, коли хтось веде сільську годувальницю, щоб допомогти їй у продовженні коров’ячого роду, з гумором задають питання: “А що, Іване чи Степане, у тебе сьогодні така важлива справа випала за графіком?”.
І хотілося б порадити нинішній владі, щоб ретельніше підбирала працівників, закріплених за сільськими громадами, адже не виключено, що ще не один курйозний жарт може виникнути через недолугість старанних, але некомпетентних порадників з районної ради чи райдержадміністрації. І щоб не вийшло так, як у відомому анекдоті про півня, який приїхав до курника навчати голосистих хазяїв, як топтати симпатичних курочок. На запитання ж мешканців курника, чому він сам не займається цією справою, приїжджий гість відповів, що він не виконавець, а методист, і його справа навчати інших, а не виконувати дану роботу.
Олександр ШЕРШЕНЬ,
Рівне.