ДИНАСТІЯ СТЕПАНСЬКИХ ПЕДАГОГІВ

– Щоб справді відпочити під час відпустки, обіймаючи посаду директора школи, потрібно утекти десь далеко за межі області і не мати мобільного телефона, – стверджує директор Степанської школи-колегіуму Володимир Морозько.
Адже в період канікул директор заклопотаний не менш, ніж упродовж усього навчального року. В цей час клопоти переважно господарського плану. Але і їх з головою – ремонти, прибирання, обладнання класів…
– Минулоріч було особливо спекотно, – пригадує пан Володимир. – З початком навчального року на базі колишньої школи-інтернату ми відкривали філію початкових класів. Ще вранці першого вересня з лопатами в руках завершували всі роботи. Потім помчався додому, надягнув на себе костюм, сяк-так поголився. І примчався у школу якраз за хвилину до початку урочистого відкриття.
Посаду директора Володимир Морозько обіймає вже одинадцять років, а вчителює – цілих двадцять два. І весь час на рідній Сарненщині, де народився, виріс і навчався сам. Тут нині ростуть і його діти, тут він сіє зерно доброго й мудрого в душах молоді.
Взагалі у великій родині пана Володимира педагогів багато. Вчителює і його молодший брат. Та найбільше Володимир Морозько гордиться своєю мамою – вчителем хімії та біології, яка майже все життя присвятила школі і дітям. 34 роки вона невтомно працювала на вчительській ниві.
– Хоча зараз мама уже на пенсії, але й досі до неї звертаються діти та їхні батьки, щоб вона допомогла підготуватися до вступу у вищий навчальний заклад, – говорить пан Володимир. – Без зайвого перебільшення, але часто вона давала дітям той рівень знань, якого вони не змогли досягти за кілька років вивчення предмету у школі. Її учні завжди займали призові місця не тільки в ра-йоних, але й в обласних олімпіадах. Мама – педагог справді від Бога.
Мріє Володимир Морозько, щоб добрі родинні традиції продовжилися і в його дітях, щоб хтось із них пішов батьківськими слідами і став учителем.
– Старша донька цього року закінчила школу, проте обрала собі іншу професію, – говорить пан Володимир. – Але є ще двоє менших дітей – син Павло та донька Марійка. Так що надії я ще не втрачаю. Сподіваюся, що хоч хтось із них піде вчительською стежиною…

Марина ДАНИЛЮК,
Степань.