ГРОМАДЯНИН О

Продовження. Поч в № №10-15
Директор “Здиргрішдруку”, в якому після втечі з рекламної фірми редактором прилаштувався громадянин О, влетів до кабінету вперше за три дні існування видавництва.
— Шановний! – вирвалося з його вузьких, як знак оклику, грудей. – Маємо шанс підзаробити! Щойно на вулиці я виловив майбутню Левиню Толсту!
Директор гепнувся в тверде та єдине на весь єдиний кабінет крісло саморобного виробництва й дістав із-за пазухи успадкованого від прадіда вицвілого кожушка роздуту теку.
— Нате, читайте й пишіть рецензію! Позитивну! Авторка хоче вскочити у драбиняк сучасної літератури за власноруч придбаний квиток! Дамо їй таку можливість! Тим паче, що це перший і, можливо, останній наш клієнт!
Сказано було так переконливо, що нічого не залишалося, як братися негайно за обов’язки прокурора і судді “Здиргрішдруку”…
У теці виявився зшиток обсягом з “Війну і мир” у розмноженому варіанті. Назва твору видалася досить інтригуючою – “Під тобою ніг не чую!”
Громадянин О почав уважно читати, пригадуючи за кожним словом засвоєні на першому й останньому курсах університету граматичні правила. Чим далі занурювався худий редакторський розум у густий текст ще ніким не визнаного літературного шедевру, тим частіше громадянин О ловив себе на думці, що майбутня Левиня Толста алфавіт знає досконало.
Сторінка за сторінкою діставався громадянин О до зав’язки епічного шедевру. І поки дістався, вловив ще один талант юної авторки: стиль її письма стовідсотково нагадує стиль…Льва Толстого! Навіть герої мають такі ж імена, як у світового майстра прози. Лише П’єр Безухов дещо звучить екстравагантніше. Його майбутня володарка майбутньої поліграфічної продукції називає… Петром Першим.
Ця художня знахідка ще більше примушувала редактора невтомно водити очима по рядках твору першого робочого дня ХХІ століття, вловлюючи запах принтерної фарби та шоколадного морозива. Сліди останнього де-не-де по кілька разів на кожній сторінці усміхалися йому відчайдушною скромністю. Таким чином вони додавали редактору апетиту…
Оскільки шеф мав з’явитися на роботу значно пізніше, громадянин О сів писати рецензію.
Щоправда, перед тим вирішив потурбувати раннім дзвінком авторку рукописного чуда. Номер її мобільного красувався в кінці твору з приміткою: “ Якщо й під тобою я не чутиму ніг, дай знати, мій єдиний читачу!”
Спершу запитав:
— Ви давно пишете?
Натомість почув сонливе:
— Як тільки навчилася.
— А чому стільки багато граматичних помилок?
— Це я своїй подрузі диктувала. Усі претензії – до неї!
— А з чого ви диктували? — навіщось поцікавився громадянин О.
— Ви що там – ненормальні? — вмить розтрощила його наступальні редути авторка втомлених ніг. – Не з голови ж! Вона в мене не для цього! Я її на подіум готую! Взяла того, як його… Що в Африці живе. Ну, того, що бився й мирився. Нагадайте…
— Льва Толстого, — майже пошепки промовив редактор, поклав трубку й ще раз глянув на назву рукопису майбутньої надії сучасної літератури. Назва – ось що вказувало на власний почерк авторки! Саме вона впала в очі директору “Здиргрішдруку”, який ніколи в жодну книгу не заглядав.
І громадянин О вирішив його підтримати. Бо ж юний “Здиргрішдрук” має дорослішати. А для цього йому так потрібна фінансова підтримка. Нехай на день.
“Цікаво лише одне: скільки заплатить майбутня Левиня Толста за наш викид шедевру в світ?” — подумки щипнув себе громадянин О.
Набрав уже знайомий номер і несміливо запитав:
— Якою сумою володієте? На друк вистачить? І чи знаєте ви наші розцінки?
Юне обдарування у відповідь… захникало:
— Які гроші?..Які розцінки?.. Ваш директор у мого батька в моїй присутності десять гривень на пиво позичив, підказавши, як мені відомою стати…
У горлі громадянина О враз запанувала посуха. І йому так захотілося пива!..
І тут дзвінок.
— Альо, — мовив лагідний жіночий голос. — Це благодійна організація?
— Так, — відповів громадянин О.
— Це вас турбують з партії тричі народних депутатів. Ми вам хочемо піднести презент!
— З якою метою? — шморгнув носом новоспечений благодійник.
— Щоб нагадувати вам про нашу партію, яка підтримує всі добрі починання! — пролунало в слухавці.
—Кажіть вашу адресу!
Продовження у наступному номері.