І все у неї з любов’ю

Коли костопільчанка Вікторія Попілевич вперше переступила поріг тоді ще ощадної каси, то й гадки не мала, що затримається тут надовго. А нещодавно минуло 30 років, як вона працює в Костопільському відділенні Ощадного Банку.
— Спочатку мене прийняли на тимчасову роботу контролером-касиром, — розповідає Вікторія. — Думала, трохи попрацюю, а тоді буду вступати до вузу. Але згодом вийшла заміж, народила двох дітей. Тож про денне навчання не могло бути й мови. Так і залишилась. І як виявилося, на все життя. Вчилася заочно у Львівському обліково-кредитному технікумі на відділенні бухгалтерського обліку. Поєднувала навчання із практикою: освоювати бухгалтерську справу допомагали колеги по роботі. Попервах було складно: і робота, і навчання, і діти дошкільного віку. Але нічого — справилась. І спеціальність здобула, і дівчата мої виросли.Уже й 10-річну онучку маю. Але один рубець не заживає — в 40 років втратила чоловіка і стала вдовою, — з гіркотою зауважила Вікторія. Проте життя складне й багатогранне. І треба цінувати все, що воно дає.
Не було потреби запитувати Вікторію, чи любить вона свою роботу. Це і так очевидно. Адже, незважаючи на те, що недавно перенесла складну операцію і навіть, будучи ще на лікарняному, вона уже планувала, коли піде на роботу, бо є незакінчені справи.
— Можливо, бухгалтерська справа здасться комусь нецікавою чи нудною. Цифри, папери, тощо, — продовжила Вікторія. — Але це не просто цифри. За ними стоять люди, їх благополуччя і добробут. І від нас, працівників банківської сфери, залежить, чи зможуть вони задовольнити свої потреби, реалізувати свої можливості. Звісно, таку роботу не назвеш романтичною, бо вона потребує точності, зосередженості і відповідальності. Але мені подобається.
А брак романтизму в роботі Вікторія компенсує своїми улюбленими заняттями — шиттям, вишиванням, вирощуванням вазонів. Велике задоволення отримує від читання книг та спілкування з людьми. Любить поратися на земельній ділянці за містом. А у її квартирі своєрідний оазис, де зимою цвітуть чорнобривці. З особливою любов’ю і тонким відчуттям краси говорить вона про рослини, які вирощує:
— Як цікаво влаштована природа. Звичайні собі вазони, а які різні листочки (показує). У одного загострені, в іншого — з ямочкою або ж плямисті...Чи ж не диво!
І про кожну рослинку говорить як про живу істоту. Недарма кажуть, що вазони ведуться у людей з добрим серцем. І за що б не бралася Вікторія, усе вона робить з любов’ю. Бо інакше не вміє...
Галина Мінюк,
Костопіль.