ЧЕРВОНІ «БІЛІ» ПЛЯМИ...

Якось на полювання до мого знайомого приїхав авторитетний, шанований начальством і громадою «поц» — представник обласного центру. Відразу ж з’ясувалося, що «поц» у мисливській справі так розуміється, як півень у китайській граматиці, бо прибув на мисливські перегони... без рушниці, але «затарений» ящиком якісної горілки. Гостинний господар після хвилинних вагань вручив гостю свою рушницю. Мовляв, жертвую романтичними митями полювання заради такої персони.
«Поц» із напарником завантажили мисливське причандалля у човен і веслами відштовхнулися від берега. Як з’ясувалося, в обох були проблеми із зором, бо не зауважили, а відтак не відв’язали човна від припону. Човен різко загальмував, а чоловіки шубовсьнули у водойму. За мить звідти випірнув переляканий «поц» і заходився больбатися до берега. Енергійно молотив руками і ногами, доки його замулені очі не запеленгували погляд мого знайомого. Що він прочитав у зіницях гостинного господаря — мабуть, зрозумів лише мисдивець-невдаха, бо, набравши у легені повітря, із грудним завиванням зник під водою.
Звісно, не встановленням рекорду зайнявся пірнальник; у каламуті водойми бідолаха шукав рушницю. І таки знайшов.
На цьому невдале полювання фінішувало. Зігрівшись кількома чарками привезеного допінгу, «поца» потягнуло на відвертість. І власний спіч адресував моєму знайомому:
— Я розумів, що у ситуації, яка склалася після падіння з човна, мав рятувати своє життя. Але угледівши ваші страшні і вирячені очі, зрозумів: без згуби мені життя на березі не буде. І пірнув за двоствольною рятівницею,..
Максим СМАЛЬКО,
Рівне.