Рівне:

Створення та просування сайтів

Звідси починається тривале сімейне життя

Особливий погляд 14-травня, 2009, 11:439 prov 1 142
Продовження. Початок читайте в №№17 (223) — 19 (224).
Гуляй, душа, без кунтуша
Відвідуючи місцини, заселені праслов’янами, іноземці дивувались, як тут вирішувалося питання статевих зносин. І шлось не лише про славетні купальські ночі, коли пари усамітнювались після стрибання через вогнище у лісі, де займалися любов’ю. Неодружені молодята спокійно задовольняли свої статеві потреби, чого не дозволялося робити після шлюбування.
Одруження молоді племені мавайяна (район Амазонки на кордоні Бразилії та Гвіани) нині не пов’язане з якимись особливими церемоніями. В культурі племені відкрито сповідують право юних на секс. Рівноправні в цьому відношенні як юнаки, так і дівчата, котрі добре знають секрети збереження від вагітності.
Якщо дівчині сподобався хлопець, то кращим способом привернути увагу до себе юнка вважає роботу в його оселі, як і належить дружині. Для цього не потрібно весільних обрядів, достатньо обмінятися подарунками. Якщо ж хлопцеві до вподоби дівчина, то він просто переносить свої речі в дім її батька, допомагає обробляти поле. А поки дозріє врожай, майбутнього зятя утримує тесть.
Коли говорити про вільну любов, то можна посилатись на острів Таїті. Ніяких заборон, правил і весільних церемоній там не існує. Островитянки відкрито спокушають чоловіків, які їм приглянулися: бажаючи познайомитись, звично роздягаються перед обранцями в пристрасному танці.
У давній Спарті теж особливо вибирати не доводилося. Там існував звичай замикати в темному приміщенні дівчат і хлопців, готових пошлюбуватись. Сповідаючи вільну любов, „женихи” не дуже церемонились: яку в темному вхопив, та й ставала судженою.
Римлянка — домосідка, гречанка — сторож
Одним із покликань древньої римлянки, яка ставала матір’ю, було домосідство. Високо цінували у жінці цю рису. Цінували, та не замикали, як греки, її в чотирьох стінах. Поважна, заміжня матрона і в гості з чоловіком ходила, і в цирк могла піти, і навіть на банкет (правда, за столом не лежала, як благовірний, а сиділа). Вдома мала ключі від усіх замків – повновладна хазяйка. Зранку до вечора в постійних клопотах: варити, чистити, прясти, ткати, шити. Жіноче рукоділля цінували не лише в плебейських низах, але і в патриціанських верхах. Навіть „божественний Август” носив одяг тільки домашнього виробу, який виготовляла дружина, дочка чи внучка. Отже, трудівниця, домосідка, але не рабиня, їй не крикнеш: „Ей, ти!”, до неї звертались поштиво „Домина” („пані”). І ніколи ніяких грубощів. Римляни одружувалися, аби мати друга життя. Порція твердила Бруту: „Я вийшла за тебе не лише для того, аби спати з тобою. Але щоб ділити радощі та горе”.
Правда, у звичаях римлян був один „нюанс”. Вони брали по одній дружині, шлюб їх був нерозривний. Позаяк чоловікам дозволялось одружуватися кілька разів, то проблема розв’язувалася просто: обридлу дружину „коханий” вбивав.
А от греки одружувались, аби мати законних дітей і вірного сторожа домашнього багатства.
А втрьох –
вигідніше, веселіше
Уздовж могутньої гряди Гімалайських гір мешкають шерни – народ тибетського походження. У них й нині спостерігається звичай, коли жінка може мати кількох чоловіків.
Шерни вважають його вигідним, бо створюється більш високий життєвий рівень: на сім’ю трудяться два чоловіки. І навіть коли один кудись виїжджає, при дружині зостається другий. Такий шлюб вигідний ще й тому, що за наречену дають віно одне на двох. Особливо це на руку братам: немає потреби ділити спільне добро, та й розлучатись не потрібно – утрьох веселіше. Це особливо цінується, коли йдеться про земельні ділянки, яких у Гімалаях не так уже й багато.
Якщо в сім’ї три сини, то дружин беруть старший і молодший, а середульший стає монахом. Коли в сім’ї чотири брати, то два старші беруть одну, а два молодші – іншу.
А в племені долпо (теж у Гімалаях) щодо цього волі значно більше. Одна дружина може бути у двох друзів, причому коли вони раптом розсваряться, то жінка має право покинути обох.
Аби символ
„чоловічого духу” був...
У витоків ріки Мзаб (Алжир) на кам’яному плато мешкають мусульмани древніх сект. Жінки мзаба закріпачені: їм дозволяється бачити лише ближніх родичів, за яких вони мають виходити заміж. Одружуватись дівчина може лише від 14 літ.
Наречена повинна вміти ткати, в’язати і бути красунею: відповідно до уявлень мзаба, мати деформований таз і витягнуту шию. Для цього грудну дитину садовлять на віслюка, підв’язуючи за підборіддя. У старшому віці дівчатка виконують спеціальні вправи, аби шия витягувалась.
Ще в XIV столітті прийняли закон, за яким жінки не мають права кидати родину, а чоловіки-торгівці мусять повертатись до сімей кожні два роки. Незважаючи на суворість звичаїв, у мзабіток трапляються випадки народження „сплячих дітей”, які з’являються під час відсутності чоловіків. Аби якось реабілітувати себе на випадок появи позашлюбних дітей, жінки вивішують саруаль чоловіка на балконі чи над ліжком. Залишенні штани символізують постійну присутність „чоловічого духу” в будинку.
Скільки триває обряд?
Африканське плем’я джіє. Тут шлюбна церемонія триває (від освідчення до переїзду нареченої в дім чоловіка) 5-8 років. Молодятам доводиться пройти 15 різноманітних ритуалів.
Правда, після виплати викупу дівчину називають „наречена-дружина”, й, мешкаючи в будинку батька, вона може інколи запрошувати в гості чоловіка. Через кілька місяців (після свята в честь дочки) батько дозволяє їй відвідати коханого в його оселі. І лише після того, як „наречена-дружина” народить двох дітей і вони почнуть ходити, вона отримує ім’я „повної дружини”, переїжджаючи в дім чоловіка.
(Далі буде).
Підготував Василь ЯНОШІ.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору