І на легковик не обміняв картину

Син сільського столяра встиг багато на своєму віку. У післявоєнний час завідував хатою-читальнею: клубом, потім була комсомольська та партійна роботи. Хист господаря проявив під час головування у жадківському колгоспі «Перемога». Недарма сюди їздили по науку господарники з усіх районів Рівненщини. В моєму блокноті залишились переконливі красномовні факти. У «Перемозі» було 300 гектарів орної землі, 170-гектарне першокласне пасовище, 450 корів, 500 голів молодняка. Гектар видавав 35-36 центнерів зерна, щорічно родили на славу цукрові буряки, гречка. Машино-тракторний стан нараховував майже сотню одиниць техніки, зокрема 15 зернозбиральних комбайнів. Навіть свій аеродром був, звідки злітали «кукурузники» для підживлення міндобривами полів нашого району та сусідніх Хмельницької та Житомирської областей. А ще за 16 років головування пан Анатолій чимало зробив, аби Жадківка, Старий Корець, Мощари, Бандели, Пархами набрали обрисів цивілізованих поселень. Були зведені будинок культури, школи, клуби, прокладені дороги. Сьогодні це вже історія. Для кого хвилююча, для іншого — болюча, бо у колишній «Перемозі» в руїнах, немов після фашистської навали, доживають віку розкрадені фермерські приміщення, тракторний стан, гаражі, майстерні. Не будемо про неприємне, а скажемо про інше. Виявляється, у єстві господарника ніколи не вмирає художник. Зрозуміло, що тоді було не до мольберта, хоч почалася «хвороба» в далекому 1942 році. Якось у Корці з’явились листівки із підписом «Шумейко». Якщо чесно, то одинадцятилітній хлопчак не був причетний до цієї справи. Та в дім із обшуком прийшли староста Давидович і німецький офіцер. На очі їм потрапила газета з намальованим Анатолієм тризубом. Ретельно оглянувши роботу, фашист запитав, хто автор малюнка. І несподівано похвалив. Це і врятувало підліткові життя. Тоді він дав собі слово колись віддатись творчій роботі сповна. І от пенсіонер уже добрих 15 років проводить чимало часу в етюдах. А місцина довкола Корця сама проситься на мольберт. Пан Анатолій — митець різножанровий: пише пейзажі, натюрморти, портрети, батальні сцени, ікони. З-під його пензля народилося більше 500 художніх полотен. Частину їх подарував госпіталю ветеранів та інвалідів Великої Вітчизняної війни в Клевані, обласній фізіотерапевтичній лікарні, райлікарні, є роботи його і в оселях багатьох корчан. Демонструвались його картини під час відзначення 850-річного ювілею літописного міста, виставлялись у районних історико-краєзнавчому музеї та будинку культури. А «домашній вернісаж» митця займає коридори, світлицю, майстерню, кухню і навіть спальню будинку. Про художню цінність написаного пенсіонером красномовно засвідчує такий факт. Якось до Шумейка завітали французи. Сподобалась одному із гостей «Бородинська битва», давав за неї… легковий автомобіль. Та не погодився на пропозицію-торг земляк. Окремо варто сказати про благородний поступок корчанина. Той, хто років десять не бував у Деснянській середній школі, приємно подивується гарним змінам у ній. У коридорах двох поверхів, холах, класах-кабінетах висять у багетових рамах картини. Дивишся на них — оживають легенди, вагомі події, пробруньковується любов до рідної сторони, до Бога. Районне освітянське начальство навіть назву започаткованій у навчальному закладі експозиції дібрало: «Центр естетичного виховання учнівської молоді». А причетний до його виникнення герой нашої розповіді. Двадцять літ тому став директорувати в школі. Віктор Шумейко, досвідчений педагог, вмілий вихователь, не зміг змиритись, що ті коридори нагадували комору Плюшкіна (з політичним підтекстом): портрети «вічного політбюро», агітки про піонерів, куточки атеїста. А тут ще й стіни облуплені, підлога вилущена. Не вельми гріла така обстановка душі хлопчиків і дівчаток. Між тим, крім освітньої функції, тут повинні виховувати благородне, прекрасне. Та чим заповнити вакуум, що утворився на зламі епох у пострадянський час? Отак виникла ідея організувати шкільну картинну галерею. Пропозицію керівника підтримали колеги, а головне, на починання гаряче відгукнувся його батько, самодіяльний художник. Спершу в Деснянській одинадцятирічці з’явились 14 картин Анатолія Шумейка, переважно історичної тематики. На них зафіксовано корецькі святині: Троїцький жіночий монастир, костел Анатолія, Миколаївську та Козьмо-Дем’янську церкви, Великомежирицький та Невірківський католицькі собори. А ще — палац Стецьких, Щекутинські вітряки, портрети Богдана Хмельницького, Тараса Шевченка, запорізького полковника Тараса Бульби з синами. На базі галереї виникла екскурсійно-творча група старшокласників, очолена досвідченими педагогами-краєзнавцями, сюди на семінари приїжджають педагоги із усього району. Головне, є можливість краще проводити уроки історії, краєзнавства, естетики. Бо допомагають полотна, де закладені глибока філософія життя, трепетна любов до самобутньої та різноманітної природи рідного краю. Пізніше корецький пенсіонер передав у школу ще кілька художніх полотен із життєрадісними, наповненими світлом, яскравими пейзажами околиць древнього града, схованого від вітрів між крутими зеленими берегами тихоплинного Корчика. Зрозуміло, що творча спадщина вправного аматора пензля, його добре починання потребують популяризації та ретельного вивчення. Бо полотна народжують щось ніжне й світле не лише в дитячих серцях (у школі різко знизились випадки правопорушень), але і в кожного, хто знайомиться з нами, вчить, що таке людське щастя, знайомить із минувшиною рідної землі. Художник доклав руку і до оформлення символіки України в школі, кабінету історії, кімнати психологічного розвантаження учнів. Зрозуміло, що роки дають про себе знати, обсіли хвороби. Та 75-літній митець ще вправно володіє пензлем. Отже, сподіваються у Весняному, що в центрі естетичного виховання учнівської молоді з’являться нові цікаві роботи неспокійної щедрої душі творчої людини. Принаймні, цього бажає і сам митець, незважаючи на поважний вік.

Василь ЯНОШІ,

Корець.