Тут я живу, працюю, відпочиваю

Останнім часом побутує думка, що книга перестає бути “модною”. Її витісняють телевізори, комп’ютери, інші сучасні засоби інформації. Але мушу з цим не погодитись. Книга ніколи не втратить свого місця і ролі у формуванні суспільства. А любов до читання потрібно прививати з дитинства. Як і переважна більшість людей, у цьому переконана бібліотекар Костопільської районної дитячої бібліотеки Любов Жданюк, стаж роботи якої в цій галузі — три десятиліття.
— Із власних спостережень роблю висновок, що Ви не випадково обрали цю професію.
— Думаю, що так. Але сталося це підсвідомо. Я з дитинства любила читати, хоча літератури у достатній кількості й асортименті не було. Тому і з’явилося вперше у шкільні роки бажання працювати в бібліотеці, щоб бути серед книжок. Тож, не вагаючись, вступила до Теребовлянського культосвітнього училища. Відтоді і закріпилася у бібліотечній справі. А з 1977 року почала працювати в дитячій бібліотеці. Спочатку в читальному залі, згодом — на абонементі.
— Чому зупинились саме у дитячій бібліотеці?
— Мені дуже подобається працювати з дітьми. Вони — цікаві співрозмовники. І до кожного з них у мене індивідуальний підхід. Я сама — мама трьох (уже дорослих) дітей. Часто порівнюю їх зі своїми дітьми, намагаюсь розпізнати дитину, вивчити її літературні смаки, допомогти визначитися. Окрім того, ще й сама у них вчуся. Тут існує такий взаємний зв’язок: ти до них з душею, вони тобі віддячують тим же.
— Яку літературу читають діти, окрім запропонованої шкільною програмою?
— Тут не можна дати однозначну відповідь. Їх цікавить і фантастика, і пригоди, і романтика. Не менший інтерес до книг про природу, тварин. У абонементі є графа “ Про що любить читати”. І я вже орієнтуюсь, яку літературу дібрати тій чи іншій дитині, адже кожна — індивідум.
— Без сумніву, існують проблеми…
— У нас, як і скрізь, не без проблем. Ми пережили складні часи невиплати зарплат. Було скрутно з фінансуванням. А відтак і проблеми з поновленням та розширенням асортименту книжок, періодики. Спочатку ми були противниками запровадження платних послуг у читальному залі і на абонементі. Але оскільки і з цих “копійок” вдавалося “викроювати” на закупку книг, то довелося визнати, що певною мірою це і необхідно. Виходимо з положення по-різному. Передплату періодики проводимо за державні кошти, поновлення літератури — за свої. Тому хотілося б більше уваги з боку держави щодо фінансування.
Галина Мінюк,
Костопіль.