Пуристи

Він був міською дитиною, а отже - дитиною російськомовною. Але вчився в українсько-англійській школі, а це у 80-ті було останнє місце в Києві, де ще можна було почути українську мову. Отож мову він знав гарно, попри те, що зірок з неба не хапав.

Але ледь не став бандитом у 90 — ті. Отримати диплом бандита йому не дав однокласник, який у ту пору вже працював прокурором, а сиділи вони колись за одніє партою. Тож сісти на нари однокласник — прокурор не дозволив, і він успішно перекваліфікувався на співробітника охоронної фірми.
І ось через 25 років вони зійшлися на зустрічі однокласників в Голосіївському паркові, в ресторані. Прокурор (вже колишній) і недо — бандит швиденько мекнули і заговорили про своє на власній прокурорсько — бандитській мові, яка у прокурорів і бандитів підозріло однакова. Пом’янули, між іншим, незлим тихим словом свою вчительку української мови, яка коштувала усіх прокурорів і бандитів міста Києва разом взятих, і вколочувала правило дев’ятки в їхні голови щедрими ляпасами й потиличниками. Отож не дивно, що розмова скотилася до філологічних проблем.
— Повбивав би, — сказав недипломований бандит. — За суржик повбивав би. “Слідуюча зупинка парк культури імені Рильського!” Або “наступна зупинка”, або “следующая остановка”! Я з водіями маршруток тепер принципово тільки українською розмовляю, щоб їм стало соромно за своє жлобство. Понаїздили!
— Не остановка, а останівка! — “виправив” прокурор. Усі зареготали. І почали говорити про щось інше. Але не ця парочка. Увесь час, поки йшли посиденьки, вони пригадували українську мову правило за правилом, докладно, з номерами параграфів, і за них випивали, спустошивши таким чином дві пляшки “Немирова”. Тож коли ми полишили ресторан і пішли гуляти парком, парочка ще не заспокоїлася, і заходилася перевіряти знання української мови у відпочивальників на всіх зустрічних лавочках.
— Дівчата, котра година? — питав недійсний бандит.
— Що значить “бєз пяті восємь”? Може “за п’ять хвилин восьма”? — тут же підключався прокурор.
— Дівчата, ви що, нетутешні?
Від перевірки не порятувався ніхто, хто мав необережність зустрітися о цій порі на цій алеї, навіть черговий наряд міліції.
— Параграф 43, пункт 1, Вимова губних приголосних на кінці слова. Ніякого пом’якшення! Багато не обіцяю, але три роки гарантую, — обіцяв прокурор якимось патлатим жевжикам ПТУшного вигляду з пивом та насінням.
— Не три кіла гречки, а три кілограми гречки, — повчав бандюк якихось улюблениць Черновецького у плетених беретах на наступній лавочці.
— Коли чуєш ”Слава Україні!”, треба відповідати “Героям слава!” — пояснював прокурор якомусь ботану в окулярах. Ботан виявився шотландцем.
— Чому без спідниці? Why dont You wear a kilt? — одразу спитав бандюк (вчителька англійської в них була теж нічогенька), і не відчепився від гостя столиці, поки той впевнено не навчився славити наших героїв.
Отож, я тепер не переймаюся за чистоту нашої солов’їної мови, принаймні в районі Голосіївського парку, якщо той суржик вже дістав навіть таких терплячих та бувалих людей, як київські бандюки та прокурори.
Антон Санченко