Рівне:

Створення та просування сайтів

Одинадцять днів радості духовної…

Суспільство 14-вер, 2006, 11:099 prov 941
Паломництво — це подорож з метою духовного, морального та інтелектуального вдосконалення. Першими новозаповітними паломниками були жінки-мироносиці. Взявши миро, зі сльозами на очах, вони безстрашно пішли у темряву ночі, щоб помазати Тіло Спасителя, і сподобились бачити самого Господа.
Про паломництво на Русі говорить Нестор Літописець у книзі «Повість временних літ». Князь Володимир, вибираючи істинну віру, посилає по світу дружинників ознайомитись з релігіями світу. І не дивно, що головним пріоритетом подібних подорожей являються християнські святині і архітектурні пам’ятки.
Роль духовної скарбниці взяли на себе монастирі. З сивої давнини стали вони осередками духовності, освіти, книговидавництва, архітектури та іконопису. Бажаючи почерпнути Незвіданої Мудрості, подорожував сивий кобзар до стін Почаївської Лаври і залишив свій біль, тугу душі у творі «Ой зійшла зоря вечоровая». З Біблією за плечима подорожував Г.Сковорода. З мольбертом — Т.Шевченко.
Для прихожан храму св. О.Невського теж вже стало доброю традицією влаштовувати паломницькі подорожі. Ця літня подорож, яка здійснюється вже вдруге за останні кілька років, була незвичайною, оскільки всього за 11 днів віряни мали можливість відвідати найбільш шановані храми трьох країн: Білорусії, Росії та України. Більше 50 чоловік (серед яких були і діти шкільного віку, і досить поважного віку жінки) автобусом виїхали з Радивилова після молебню у рідній церкві у далеку подорож. Причому не лише з Радивилова знайшлись бажаючі, а й з Бродів, Немирівки. Маршрут подорожі вражає — це 6 тисяч кілометрів…
Серед паломників була і пані Олександра, яка, до речі, уже вдруге їздить майже по тому ж маршруту, і каже, що поїхала б залюбки іще. Ми попросили поділитись її враженнями від подорожі з читачами нашої газети.
— Серед нас були люди різних професій — вчителі, юристи, службовці, але в поїздці ми всі були абсолютно рівні. Настільки здружились між собою, що тепер при зустрічах радіємо, мов одна велика рідня. Треба зазначити, що, незважаючи на труднощі дороги, ніхто не висловив ніякого невдоволення, що недоспав, недоїв, чи через відсутність побутових зручностей. Оскільки розпочався Успенський піст, то продукти, які ми взяли в дорогу, були пісними. А головне — всюди нас супроводжувала спільна молитва. Акафісти служили й у автобусі, там же дивились релігійні відеофільми. В монастирях намагались відвідати усі добові богослужіння. На полуночницю вставали о 5 ранку. До речі, ніхто в дорозі не захворів, хоча мало хто в наш час не скаржиться на здоров’я. Кожен, хто вирушав в дорогу, мав якісь проблеми — душевні чи тілесні, і надіявся на їх вирішення. Можу сказати, що мені поїздка дуже допомогла. А враження — їх не передати ніякими словами. Це дуже велика духовна радість… А ще хочу зазначити, де б ми не були, у Росії, Білорусії чи в нас в Україні — всюди відчувалось, що ми — одна-єдина свята Русь, яка молиться однією мовою і об’єднана одним духовним союзом.
З найкращими враженнями повернулись з поїздки і Валентина Довгалюк, Леся Федун та Любов Топилко. Як каже пані Любов, враження ці передати неможливо. “Уявіть собі — навколо суєта, метушня, а переступаєш поріг храму — і опиняєшся в іншому світі. Особливо вражали старовинні, не осучаснені храми, стіни яких наче дихають історією…” Ось що згадують радивилівські паломниці:
Леся Федун: «В Полоцьку приїхали в жіночий монастир. Одразу вразили своєю красою клумби. Тиша, мир, спокій і старовинні (ХІІ ст.) храми. Нас розмістили на ніч і погодували в трапезній. Їжа — дуже смачна (каша гречана, чай, хліб, варення). П’ятеро нас попросились на послушання — помити посуд і прибрати в кухні. Вранці встали в 4.30, зібралися і поїхали в Псково-Печерськ. Зайшли на територію — і остовпіли. Ми стояли на невисокій горі, перед нами лежала дорога до храмів, яка спускалась вниз, а потім підіймалась на другу гору, на якій стояли церкви. А як вони були чудово розписані: червоні, сині, зелені, білі кольори — ну просто наче матрьошки! Куполи великі, круглі і від них віяло такою добротою і душевністю, що ми їх відразу ж полюбили. Зараз в Свято-Успенському Псково-Печерському монастирі — 10 храмів. Найстаріший собор — Успенський, в ньому — чудотворний образ Успення Божої Матері (1521 р.) і рака з мощами св.ігумена Корнілія. Монастир знаходиться на самому кордоні з Естонією. Нам сказали, що через це наступного року російський уряд хоче зробити Псково-Печерськ закритим містом для паломників, тож тамтешні прихожани збирали підписи проти даного рішення. Підписались і ми».
Валентина Довгалюк: “Якось під час подорожі наш автобус застряг у піску. Батюшка миттю скинув рясу, і разом з іншими чоловіками та водієм почав відкопувати автобус. А ми відійшли у бік і молилися, щоб Господь, Матір Божа і преподобний Серафим Вирицький нам допомогли. І знайшлась людина, яка не пошкодувала свого часу, і, не взявши з нас ні копійки, витягнула вантажівкою наш транспорт…
Запам’ятались також відвідини у Санкт-Петербурзі Олександро-Невської Лаври. Ми йшли туди, як на зустріч до рідного святителя, до нашого небесного покровителя. В храмі, як підходили до раки із святими мощами Олександра Невського, то дуже плакали — адже ніхто з нас не думав, що колись потрапимо до того, кому в рідному Радивилові молимося кожен раз на літургії і просимо заступництва. Побачили також казкової краси Храм Воскресіння Христова, або, як в народі його називають, Спас на Крові, бо побудований він на місці вбивства царя Олександра ІІ”.
Любов Топилко: “У вівторок 15 серпня ми підїжджали до Дівеєво. Коли переїздили вночі через міст над Окою, то здавалось, що батюшка привіз нас на кінець світу: міст мокрий, залізний, гуркіт стоїть, ланцюги скрегочуть, зліва — вода, справа — вода. Вдень він сприймався зовсім інакше. Ми зайшли на територію монастиря: велич, краса, благодать і знову клумби — казка. Там зустріли черницю Алексію, родом із Києва. Вона до нас звернулася: «Любіть, діточки, свою Україну, стійте твердо у православній вірі. Знайте, що Києво-Печерська Лавра першою піде на небо…» Зупинилися на півгодини у Муромі (звідки родом богатир Ілля Муромець), а враження — на все життя. Відвідали Благовіщенський чоловічий монастир — бідненький, а іконки — старовинні-старовинні, а благодать…
…Ось і Сергієв Посад. 7-ма година вечора. Зайшли в храм і не змогли навіть поворухнутися — Боже, яка велич, яка краса! На ніч нас пустили в старовинний храм, що знаходиться на реставрації. Ми, п’ятеро жінок, спали під іконами. Відчуття було таке, що ми не хотіли зайве слово сказати, аби не порушити мовчазної величі цього храму. Вранці встали о 4-ій, прокинулись — і на ноги. Вдома так легко не встається з ліжка. А тут все треба встигнути побачити.
Вранці були вже в Москві і одразу батюшка повіз нас до храму Христа Спасителя. Враження захоплююче: храм стоїть відокремлено від інших споруд і такий величний, як сама Росія — безмежна, неозора. Велич і краса, мармур і золото! Ми біля нього як ті піщинки. Воно і зрозуміло, адже це — патріарший храм. Тут відбуваються прийоми закордонних урядрових осіб, священства, тут засідає Синод православної церкви. Зайшли всередину після проходження контролю (як у літаку). Батюшка розповів, що попередній храм, який стояв на цьому місці і був розвалений більшовиками, будувався на пожертвування мільйонів росіян. Кошти брали невеличкими сумами, аби якнайбільше людей мали змогу бути причетними до його будівництва. А теперішній храм будували уже бізнесмени і держава.
…З Москви направились в Оптинську пустелю. Невже це не сон? Невже ми зможемо побувати на могилках новомучеників? Приїхали о 9 вечора і потрапили на хресний хід. На ніч поселили нас в храмі. Біля нас батюшка з Оптинської пустелі сповідав людей до першої години ночі. Господи, коли ж вони сплять?
…У Києво-Печерській Лаврі стільки мощей святих угодників Божих! Хтось сказав, що 150. Яка святиня, і я тут ніколи не була! На літургії в храмі дуже багато людей, ікони всі в золоті. Згадались слова матушки Алексії про долю лаври…
…О 12 годині ночі ми під’їхали до нашого святого храму Олександра Невського. Прощалися, як рідні. Дякую Богу, що дозволив нам доторкнутися до стількох святинь! ”
І хоча кожен з паломників уже повернувся до звичних клопотів та буденних обов’язків, спогади про цю подорож ще довго зігріватимуть благодатним теплом всіх її учасників.
Наталя АНДРІЮК,
Радивилів.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору