Покинуті...

Накриває туга і розпач. Не уявляючи життя далі, ти вже ладен благати її залишитись, готовий на все...

Час лікує. На зміну апатії приходить бажання помсти. Хочеться принизити, заподіяти такий же біль. До божевілля хочеться, щоб твій наступник виявився свинею – бив би її і зраджував.

Але і це проходить. Ненависть поступається місцем глухому болю, а потім – незрозуміло глибокому. При зустрічі з Нею ти усе ще здригаєшся, але вже здатний жити далі. Така школа стосунків і життя теж корисна. Із появою нової любові, ти зможеш сказати спасибі першій.

Та є в жінок така поганська риса – залишати колишніх коханців “про запас”. Хоч ти їй більше не потрібний, але вона зробить усе, щоб розворушити твою рану – раптом згодишся, усяке буває... Дізнавшись про твоє нове кохання усередині її неприємно дряпне почуття загубленої власності. Декілька дзвінків, пара “випадкових” зустрічей – і от ти знову повернувся на місце, що вона тобі відвела у своєму житті. Вона ж, заспокоївшись, знову забуде про тебе.

Чому я розповів цю історію? Я хочу, щоб ви, жінки, були чесними з покинутими вами хлопцями.

Роман КОЖУШКО