Рівне:

Створення та просування сайтів

Чоловіча сповідь

Гніздечко 20-кві, 2006, 10:109 prov 1 390
Усі ми — чиїсь “колишні”. Тільки одні йдуть, а інші залишаються покинутими. Є щось жалюгідне у тому, що чоловік залишається один. Але він продовжує жити, повертається до життя. Чи можна бути готовим до того, що тебе покинуть?
Можна почувати, що щось не так, обговорювати з друзями і намагатися запобігти. Але в момент “давай залишимося друзями” все одно земля іде з-під ніг від раптового перетворення вчорашньої єдиної на сьогоднішню чужу.
Накривають туга і розпач. Не уявляючи життя далі, ти вже ладен благати її залишитись, готовий на все...
Час лікує. На зміну апатії приходить бажання помсти. Хочеться принизити, заподіяти такий же біль. До божевілля хочеться, щоб твій наступник виявився свинею — бив би її і зраджував.
Але і це проходить. Ненависть поступається місцем глухому болю, а потім — незрозуміло глибокому. При зустрічі з Нею ти усе ще здригаєшся, але вже здатний жити далі. Така школа стосунків і життя теж корисна. Із появою нової любові ти зможеш сказати спасибі першій.
Та є в жінок така поганська риса — залишати колишніх коханців “про запас”. Хоч ти їй більше не потрібний, але вона зробить усе, щоб розворушити твою рану — раптом згодишся, усяке буває... Дізнавшись про твоє нове кохання, усередині її неприємно дряпне почуття загубленої власності. Декілька дзвінків, “випадкових” зустрічей — і от ти знову повернувся на місце, що вона тобі відвела у своєму житті. Вона ж, заспокоївшись, знову забуде про тебе.
Чому я розповів цю історію? Я хочу, щоб ви, жінки, були чесними з хлопцями, яких покинули.
Роман А,
м.Корець.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору