Рівне:

КОЛИ ПРИХОДИТЬ РОЗЛУКА

Таке життя 19-фев, 2009, 09:559 prov 1 183
Чи є на Землі та дзвіниця, з котрої до тебе може долетіти дзвін і прозвучить: “Стій! Ти на межі! За нею – невідомість…”?
Розлука… Чи боюся я її? Думаю, ми з нею вже майже подруги. Я її перемогла! Та чи потрібна вона була мені так невчасно, настільки жорстока та безповоротна? Навіть ти не можеш дати мені однозначної відповіді. Час покаже. Та й він не володіє нашими почуттями, сьогочасними емоціями, гормональними бурями всередині нас, кінець кінцем!
“Душа болить, а серце плаче…”. Як це було про мене! Коли плачеш серцем – ліків немає. Лікує лише Любов.
Пам»ятаєш, ти мені колись сказав: “А якщо піти не можна, бо тебе все ще кохають?” Тебе це питання мучило, не дозволяло жити так, як хотіли душа та тіло. Бо у серці завжди були вони – дружина та донька, для яких ти був усім…
І ти жив. Був чоловіком, коханим та батьком. Ціна, котру ти платив за приборкування себе, норовливого, часом здавалася тобі надто високою. Та повір мені, те, що ти їм дав – незрівнянно більше. І те, солодко-гірке, що було лишень твоїм, що знали лише ти та вона, від цього набувало ще більшої цінності. Навряд чи існувала у світі та вуздечка, котрій під силу було б стримати твою чоловічу жагу до земної Любові. Адже Любов на Землі – то Жінка… А вона така зваблива…
Я до цих пір пам»ятаю той потяг, нас біля віконця та твої слова: “Ось якби можна було зараз зійти…”. Це навіть більше за змістом, ніж суперечне наше про річку. Пам»ятаєш? Я тобі точно можу сказати: можна двічі увійти в одну ріку. Просто треба встигнути, поки не пересохла устя та не змінилося русло. Бо тоді вже не виправиш, тоді просто не повернеш минулого – жахнешся, коли побачиш, що дно невідоме і ступити на нього страшно.
Я це пережила. Ні, ще не пережила, та страх і біль були нестримні! Коли “очі в очі”, а погляду немає… Він проходить крізь тебе, ти лишень тінь, крізь яку дивляться і хочуть бачити іншу. І ти розумієш: все, приїхали. Кому виходити? Хто лишній? Ось вона – Розлука… Ще не вимовлено, ще навіть собі не сформульовано, а у серце ніж уже увійшов… І ні одна реанімація не чекає! Ніхто не викликає “03”! Там, у думках, інша! Там немає місця милосердю! Там вита дух любові, що затьмарює розум та почуття…
Вбивство у порівнянні з цим – акт людяності. Двічі бути у ролі одного з учасників драми, та вдруге – на місці “третього лишнього”, навіть для мене занадто…
“Сильна жінка”. Хто знає ціну цьому станові? Як пояснити, що сил-то якраз і немає… Є лишень біль там, де повинне бути серце. Де воно колись було… І у душі – лишень вуглини і пекельний жар…
Чуєш, з ефіру лунає пісня Валерія Меладзе? Це про нас…
“Давай залишимося вільними,
І шовк і маски скинемо під ноги собі.
І нехай у вчинках моїх не було логіки,
Я не вмію жити по-іншому!
100 кроків назад, тихо на пальцях,
Лети моя душа, не залишайся.
100 кроків назад – а потягу більше немає.
100 кроків назад, і тихо на пальцях
Лети моя душа, не залишайся”.
Наталія ЮРЧУК,
Рівне.
Схожі новини
Створення та просування сайтів Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Календар
«    Апрель 2021    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930 
Вгору