Історія моєї помилки

«Наталочко, зараз 3.30 ночі і я вирішив написати тобі про ті відчуття, які вразили мене, коли я прочитав твій щоденник. Пробач за почерк, пишу лежачи на тому ж ліжку, де ти подарувала мені найкращі хвилини життя. Кохана, мені приємно читати ті рядки, написані тобою, я вірю у все, що ти про мене написала. Головне те, що ми кохаємо один одного і це взаємно. Сонечко, я так скучив за тобою, навіть коли тебе немає поряд, я тішусь часом, проведеним з тобою. Ти сама все це бачиш і розумієш. Я знаю, що нас двох не розлучить ніхто, все щастя у нас! Наталко, сонце, я тебе сильно-сильно кохаю, хочу прожити з тобою все життя, хочу дітей від тебе. Я тебе обожнюю. Твій Андрій!»
Ти писав мені ці рядки 9 років тому, коли я дала почитати свій ще по-дитячому наївний щоденник. Ми познайомились випадково, в кафе, і, побачивши тебе, я зразу зрозуміла – це ВІН. І якою я була щасливою, коли зрозуміла, що це взаємно. Наше кохання було схожим на казку. Ти був для мене всім! Я любила тебе до безтями. Я б, не задумуючись, вистрибнула з даху багатоповерхівки, якби ти тільки попросив. Я писала тобі вірші, листи, я без залишку належала лише тобі. Ти – найрідніший, коханий, милий… Подивись у вікно. Бачиш сонце? Воно дарує своє світло лише тобі. А небо? Кожен ранок воно намагається повторити колір твоїх очей, але йому це не вдається. Воно злиться, стає похмурим, пасмурним. Хоча небо і живе лиш тобою, так, як і я.
Ти посміхаєшся, і за твою посмішку я віддала б все на світі, тому що я тебе кохаю. Можливо, хтось і не зрозуміє, але головне, щоб ти зрозумів. Здавалося, що щасливіших за нас немає. Незабаром я зрозуміла, що чекаю дитину, і ми одружились. Ти був чудовим татом. Під вікном пологового ти кричав: «Наталко, я кохаю тебе!» І так мало було бути все життя. Але сірий побут та труднощі життя зробили свою справу. Ми сварилися, не розуміли один одного, все більше і більше віддалялись. Виїхавши в інше місто, я зовсім стала почувати себе чужою, і ми розійшлися. Розлучення…
Я думала, що справлюсь, але мені ставало все важче. Я закривалась у ванній і захлиналась сльозами, я потихеньку помирала. Я нічого не знала про тебе, мені довелося починати життя з нуля. Та нова робота, друзі, батьки не дали мені зламатись. Я знала, що мені треба жити далі, ради нашої доньки, яка так була схожа на тебе. І мені майже вдалося змиритися з моїм болем, та ось з»явилась можливість поїхати до тебе.
Другий шанс все повернути, зберегти сім»ю. І я лечу до тебе, серце скажено б»ється. Я боялась заговорити з тобою, але дотик твоїх рук відкрив мою душу.
Як же я жила весь цей час без тебе? Ти такий рідний, коханий – і ти поруч, і це не сон! Я засинала і прокидалась в твоїх обіймах. Я дивилась на тебе і не вірила, що ми знову разом. Всі почуття з ще більшою силою увірвались у моє серце.
Та недовго тривав цей сон, ти мав летіти на півроку. Коли я проваджала тебе, моє серце розривалося, воно мовби відчувало, що бачились ми востаннє.
Як довго тягнулись дні чекання, листи, дзвінки. Я сумувала. Але люди не можуть бачити чужого щастя, і ось такі «добрі порадники» нашепотіли мені про твою зраду.
Земля попливла з-під ніг, і світ розколовся, я впала в безодню відчаю. Я нічого не розуміла, за що? Це було головне питання. І тоді, можливо, на зло тобі, я пішла до твого друга. Хоч я зараз розумію, що здійснила непоправну помилку. Але тоді…
Ти прийшов, дізнався про мій вчинок і ні слова не сказав. Ми бачились, але лише обмінювалися холодним поглядами. А я намагалася забути тебе, вийшла заміж, народила дитину.
Я розуміла, що моє заміжжя не від чистого кохання, а лише помста тобі. Я так і не змогла збудувати відносини з нелюбою людиною, знаючи, що десь поряд є ти.
Можливо, це Бог покарав мене за те, що тоді не вислухала тебе, не розібралася і так вдруге зламала собі життя.
Недавно ти приїжджав до нашої дочки, але я так і не змогла глянути тобі у вічі. Можливо, це страх перед тими почуттями, які маленьким клубочком притаїлися в моєму серці, яке ось-ось розірветься на частини. Я б світ перевернула, якби це вернуло тебе!
Милий Андрію, ти зараз далеко, але зі мною залишилась частинка тебе. Це наша донька, яка дивиться на мене твоїми веселими голубими очима. Вона чекає на тебе, і я в глибині душі також чекаю.
Я хочу сказати тобі твоїми ж словами, які ти писав, коли був за шість тисяч кілометрів від мене: «Якщо тобі стане сумно, подивися на небо та сонце, і знай, що десь і я дивлюся на нього, і хочу, щоб тобі було добре, тому що я кохаю тебе.»
Якщо раптом ти прочитаєш цей лист, ти зрозумієш – він про тебе.
Згадай, як дев»ять років тому, коли мені було 16, а тобі 26, в наших серцях зароджувалося прекрасне почуття, назва якому – кохання.
Наталія ЖЕЛІЗКО,
Здолбунівський р-н.