Цукор стане розкішшю?

Нашим політикам у скромності не відмовиш. Пригадайте, як у виборчих перегонах кожен із кандидатів на найвищий державний пост хвалився власною „сумлінною працею” щодо поліпшення добробуту знедоленого люду.
Лунали солодкі обіцянки підняти Україну вгору, змусити запрацювати економіку краще. Та навчений гірким досвідом, народ мало вірить у те, що буде краще.
Рівень життя переважної більшості співвітчизників на старті нової „президентської” п’ятирічки – найкращий показник стану нашої економіки. Всі продукти харчування, що входять у споживчий кошик, різко подорожчали. Так, кілограм вермішелі у 2005-му році коштував 2,5 гривні – нині 5,5, рису відповідно 3,2 і 14, свинини – 40 і 55 гривень. Захмарних висот сягнула вартість вершкового масла (12,5 гривні у 2005-му і 42,5 у 2010-му), сметани (7 і 28), твердого сиру (16 і 58), яєць (3,6 і 9). Найприкріше, що зросла ціна на хліб – буханець коштує 3,39 гривні, тоді коли 5 років тому його можна було купити за 1,65 гривні.
Різко подорожчали овочі, без яких не обходиться наш обідній стіл. За кілограм капусти потрібно заплатити 5,5 гривні, на 4,5 гривні “тягнуть” картопля, морква, буряк, сягнула 7 гривень цибуля. Навіть гірку редьку прирівняли до заморських бананів – правлять 8 гривень га кілограм.
Тим часом купівельна спроможність шведа в 14,9 раза вища, ніж в українця, в ірландця – у 15,3 раза, в австрійця – в 11,8 раза. Ось чого вартує наша національна валюта, ось що означають наші ціни. Ще одне прикре порівняння: зарплатня в народних депутатів приблизно в 60 разів перевищує мінімальну пенсію майже 13 мільйонів українців. То про яке зростання добробуту мас можна вести мову?
Візьміть ті ж молокопродукти. Раніше зростання цін на них пояснювали сезонністю, “запуском” корів. Та біда в іншому. Щороку з карти України зникає 25 сіл, фермери фактично не мають підтримки від уряду, взимку, по суті, нічим годувати худобу. Упродовж року пускають під ніж 200 тисяч корів. Якщо в 1991-му році в країні налічувалося 24 мільйони голів велкої рогатої худоби, то нині — трохи більше п’яти мільйонів. Щоб відновити втрачене поголів’я, потрібно щонайменше 10 років.
Останнім часом і цукор стає розкішшю. Якщо п’ять років тому кілограм “солодкого піску” коштував 2,8 гривні, то нині – в межах 10. Фахівці кажуть, що ціна невдовзі сягне 15 гривень, а потім цей продукт взагалі зникне з полиць магазинів. Влітку, аби “збити” цінову планку, підкинули запаси з Держрезерву, зараз про це ніхто й не згадує.
Так, зменшилася віддача бурякових плантацій. Якщо до розпаду СРСР в Україні солодких коренів вистачало для виробництва 5 мільйонів тонн цукру (річна потреба республіки була 2 мільйони) то минулого року мали всього 1,5 мільйона тонн. Селянам не вигідно сіяти буряки. Та й цукрозаводи закривають. На Рівненщині, наприклад, із шести залишилось два. Але де ж подівся цукор? Вироблено 60 тисяч тонн, а для потреб області необхідно 45 тисяч. Видно, влада ніяк не може здолати корумповану монополію. Олігархи галузі восени отримують “солодку продукцію” за собівартістю, а пізніше продають, накручуючи ціни в 3-4 рази.
Ситуація ускладнилась ще й тому, що на світових ринках “вільного” цукру майже немає, тому розраховувати на привозну продукцію марно.
Та зашморгом на продуктах харчування біди земляків не обмежуються. За даними Держкомстату, вода, електроенергія, газ упродовж року подорожчали на 8,2 відсотка. Квартплата зросла на 24,3 а каналізація – на 40,3 відсотка!
Обіцяють, що невдовзі буде ще дорожчим газ. Не стоять на місці тарифи на транспорт, а також ціни на послуги у сфері охорони здоров’я. Ось чому Україна посідає останнє місце серед 10 країн східної Європи за рівнем витрат на ведення господарства – більша частина сімейного бюджету співвітчизників йде на їжу (поляки і чехи витрачають лише третину).
Знаєте, чого найбільше чекають прості люди? Щоб швидше закінчилася президентська кампанія, і новий глава держави по-діловому оцінив віддзеркалення загальної розрухи та безладу, що панують у нашому розхристаному суспільстві, і намітив орієнтири подолання кризи, спонукав на конкретні справи багаточисельну державницьку рать.
Валентин СУМЕНКО,
Рівне.