Рівне:

Мова наша українська

Суспільство 10-мар, 2005, 15:529 prov 1 216
І все відбувається природно, свідомо і підсвідомо як само собою зрозуміле. Із покоління в покоління люди відчувають гармонію свого буття, гармонію наступності живучого і віджитого, нового і старого. Щось старе зникає (дуже часто не без допомоги нового), щось вплітається в те нове, щоб бути разом і потім стати основою чогось нового. Це і стосується мови кожного народу. Світова історія знає народи, які втративши батьківщину, розсіялися по світу, але не втратили мови, і це дозволило їм згуртуватися, створити націю, відновити батьківщину.

Будучи під владою завойовників протягом століть, коли сторонні сили втручались у гармонію еволюційного розвитку нашого народу, руйнували його націю

Хотіли вирвати язик,

Хотіли ноги поламати,

Топтали під шалений крик,

В’язали, кидали за грати,

Зробить калікою з калік

Тебе хотіли, рідна мати.

(М. Рильський “Рідна мова”)

Але не вдалося ворогам забрати останнього. Народ зберіг свою мову, культуру. На захисті її стояли кращі сини і дочки народу: І. Котляревський, Т. Шевченко, Леся Українка, І. Франко, Б. Грінченко, М. Грушевський та багато інших науковців, письменників минулого. На її захисті стояв простий народ.

На захист рідної мови став великий вітчизняний педагог К. Ушинський. У своїй статті “Рідне село” в науково-літературному стилі показує значення рідної мови.

Народ – мова – батьківщина – як єдине ціле пронизують весь твір автора. Педагог стверджує: “Мова народу – кращий, що ніколи не в’яне і вічно розпускається, цвіт усього його життя… У мові удохотворяється весь народ і вся його батьківщина, весь той глибокий, повний думки і почуття, голос рідної природи, який лунає так гучно в любові людини до її іноді суворої батьківщини… У скарбницю рідного слова складає одне покоління за другим плоди глибоких, сліди пережитого горя і пережитої радості”.

Все своє багатостраждальне життя присвятить рідному слову батько нашої літератуної мови. Забудькуватим, без роду – племені він нагадував:

…Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають,

Чужі люди проганяють.

На захист рідної мови у складний для Української Народної Республіки час, став Міністр освіти І. Огієнко. Будівництво незалежної держави немислиме без відродження, національних і духовних надбань, до яких відносив рідну мову, без якої “нема всенародної свідомості, нема нації, а без свідомої нації нема державності… Мова то серце народу: гине мова – гине народ”.

Протягом столітть українська мова утвердилась як мова і література, і науки,і дипломатії, у всіх сферах суспільно-політичного життя, мова великої європейської держави. Їдучи в Україну, чужоземні дипломати з Європи, Америки стараються хоч трохи вивчити українську мову, намагаються спілкуватися нею.

Що ж робиться у нас? Здавалося б, умови для повернення українцям їхньої мови, клуьтури сприятливі. Так ні. Виникло невиправдане протиріччя, що створилося внаслідок свідомого опору тої частини українців, яка волею-неволею була в свій час зрусифікованою. Саме від них чуємо: “Зачем нам єта мова”. “Какая разница, на каком языке говорить”. “Что вы там со своей мовой, нужна ли она мне”, “украинский язык сельский, а русской городской” і тому подібне. І що найгірше, в багатьох вищих навчальних закладах продовжують викладати російською мовою і випускають покручів, безрідних, денаціоналізованих, які ні іноземної, ні державної мови не знають і чужу калічать. А коли мусять державною спілкуватися, то в “хід пускають” суржик.

… І всі мови

слов’янського люду-

Всі знаєте. А своєї

Дастьбі… Коль будемо

І по своємо глаготать.

(Т. Шевченко)

Наше сучасне розуміння розв’язання проблеми рідної мови виходить з того, що українська мова в Україні повинна використовуватись у всіх сферах суспільного життя. В державних установах, закладах, підприємствах – державна мова. Разом з тим приділяється увага, створюються умови для розвитку ріної мови національних меншин.

Людина, що користується чистою українською літературною мовою, засвідчує і високу ерудицію, і культуру, і палкий патріотизм. Патріотизм, бо нелегко було у негоду років зберегти мову – сироту, ворогами катовану, по тюрмах і далеких світах гнану, яничарами зневажену.

А ми зігріємо її теплом душі нашої, поривами любові сердець, очистимо від полуди, і вона засяє для нас ясним сонцем і усміхнеться.

Василь ФЕДОРОВИЧ, доцент Міжнародного університету РЕГІ ім. академіка Степана Дем’янчука.
Рівне.
Схожі новини
Створення та просування сайтів Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Календар
«    Август 2020    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31 
Вгору