Рівне:

Створення та просування сайтів

Співаю, бо люблю

Головна 11-ноя, 2010, 12:239 Lobanovskiy 1 424
Юрій Ковальчук співає у декількох відомих рівненських фольклорних колективах, а любов до музики у нього – з дитинства. Адже вся родина від батька до сина є співочою. Тому і не дивно, що чоловік перейняв цю традицію у своїх батьків і разом із дружиною зумів передати її своїм синам, які попри дитячий вік вже вміло співають традиційних українських пісень і гастролюють разом з батьками.


Співаю, бо люблю


- Пане Юрію, чому ви вирішила займатися музикою?
- Я полюбив пісні, коли вступив до Рівненського інституту культури на кафедру музичного фольклору. Тоді й не думав, що це мені так сподобається. В мене вся родина співоча, родина моєї дружини також співає. Будучи ще малим, слухав пісні. Потім почав їздити у фольклорні експедиції. Північ Рівненської області - це райони, де зберігся справжній фольклор. Там цивілізація ще не все стерла і можна почути пісні, яким декілька сотень літ, у живому середовищі.
Зараз співаю в “Горині”, в колективі на базі етнокультурного центру “Веснянка” “Сільська музика”, а також з дитячим колективом “Ранкова роса”.
- Чи популярні в Україні такі напрямки, як етно, фольклор?
- В Україні це досить широкий та розвинений рух. Так, Київ є осередком традиційного виконання. Якщо ж говорити про Рівне, то тут проводиться низка фестивалів фольклорного мистецтва. Це і “Коляда”, і “Древлянські джерела”. Взагалі в місті є близько 10 фолькльорних колективів.
Автентичний спів розрахований на певну аудиторію. Звичайно, така музика більше до душі людям старшого віку, які живуть у селах. Фольклор цікавить людей, які вивчають цю справу. Ну і дуже приємно те, що молодь долучається до традиційного виконання, адже ми багао виступаємо, їздимо за кордон, і видно, що молоді люди цінують цю музику, слухають, захоплюються і починають співати.
Загалом же такий напрям у нас розвивається у якості вторинного відтворення, але занепадає у живому середовищі, адже люди, які виконували ці пісні, на жаль, вже немолоді і помирають. А сучасні виконавці переймають цю традицію у не найкращому варіанті. Адже вони не жили у відповідному середовищі, а це потрібно відчувати. Адже раніше наші предки виконували пісні не просто так, кожна з них мала якесь магічне, символічне значення.
- Де більший попит на таку музику? В Україні чи за кордоном?
- Все ж таки за кордоном. Можливо, тому, що у Європі вже немає таких пісень у живому середовищі. Якщо інструментальна музика там ще збереглася, то з піснями не склалося. -
- Як ви ставитися до поєднання етно із сучасною музикою?
- Я вважаю, що це вже не фольклор. Але нехай співають хоч так. Можливо, потім з’явиться розуміння, що справжні пісні найкращі, і перероблюючи, додаючи елементи поп, року чи іншої музики, неможливо зробити їх кращими. Але щоб це зрозуміти, потрібен час.
- Ви виконуєте автентичні пісні чи у сучасній інтерпретації?
-Звичайно, ми намагаємося співати в традиційному стилі, навіть використовуємо старовинні костюми для кращої атмосфери. Сорочки, у яких виступаємо, не є сучасними копіями, деяким з них по 100 і більше років.
- Чи багато молодих людей долучаються до народної творчості, зокрема до такого напрямку, як етно?
- Одні приходять, співають і залишаються назавжди, але таких одиниці… Багато людей починає співати, а далі вони вступають до університетів і кидають цю справу. Не всі стають співаками, але, можливо, це на краще, адже багато людей виконує традиційні пісні для себе, для душі, у вузькому колі. Для наших предків спів не був роботою, а навпаки допомагав відпочивати душею. Вони, працюючи, співали, і це було прекрасно.
- Розкажіть, будь ласка, про походження пісень, які ви виконуєте?
- В першу чергу, ми виконуємо пісні, які співали наші родини. Кожного разу записуємо нові зразки. Здається, що ще можна знайти? Але постійно згадується щось нове…Також ми їздимо в експедиції у Дубровицький, Сарненський, Рокитнівський, Зарічненський та інші райони, маємо багато знайомих людей старшого віку, від яких переймаємо традиційне виконання. Робили цікаві проекти із друзями з Варшави та Любліна, результатом яких став диск “Пісні і люди”. Дуже багато пісень, які ми виконуємо, походять із села Сварицевичі. Взагалі це село славиться багатьма цікавими традиціями, обрядами, деякі з яких і досі збережені, щоправда, в дещо іншому вигляді.
- Які цікаві обряди ви спостерігали, можливо, брали участь?
- Дуже цікавим є водіння куста. Це один із найдавніших обрядів. Він має тисячолітню історію й сягає своїм корінням у дохристиянську добу. Ймовірно, що наші предки-язичники вшановували Куст поряд з іншими божествами. Колись це був цілий комплекс дійств, який відбувався у селі, а нині цей обряд можна побачити лише в селі Сварицевичі, але в дещо іншому вигляді. Адже те, що відчували і робили люди тоді, в далекі часи, і те, що зараз, зовсім різні речі. В давнину готуватися до Зелених свят починали ще в суботу, розкидаючи під вечір гілки клена, берези, горобини, а вже в неділю в ранці в хаті та в дворі була й лепеха. Обряд, в якому брали участь лише дівчата та жінки, тривав три дні. Рано-вранці дійство починали наймолодші дівчата, потім “водили Куста” юнки, а після обіду - літні жінки. А зараз ми можемо побачити, як люди вранці йдуть на кладовище і голосять – це і спів, і речитатив. В такий спосіб вони розмовляють із своїми родичами, що померли. Зараз, звичайно, відбулася трансформація, але приємно, що це унікальне явище ще можна побачити в живому середовищі.
- Ви виконуєте кустові пісні?
- В “Горині” співаємо кустові пісні і варто сказати, що на Рівненщині це досить популярний напрямок. Щоправда, фольклор на сцені не такий. Адже у живому середовищі у пісню вкладається душа, вона виконується не просто так, а має свою магічну функцію, люди, які співають, переходять у інший стан, пісня оживає. А на сцені це для глядача, і як би ми не намагалися її оживити, краще, ніж у наших предків це не вдасться. Але головне - відчувати пісню і співати від душі.

Вікторія РИЧКО,
Рівне.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору