Рівне:

Знов подавсь сусід у Ізраїль, хоч там і не рай

Суспільство 07-июн, 2007, 18:439 prov 778
Ніби й заробляє чимало в азіатській країні, справу має до душі, та кинув земляк зболену фразу:

— Я там постійно б не жив, коли б не безробіття удома, не низька заробітна плата, не шукав би кращої долі за чотирма морями.

Там наші педагоги вирощують курей у кібуцах

Три роки тому в рідному місті залишився Максим без роботи. В матері пенсія мала, сестра сама виховує дитину, а він — здоровий чоловік — у сім’ю гривню не принесе. Якось розговорився на вулиці зі своїм знайомим Наумом Шнайдманом, котрий приїхав у відпустку із Ізраїлю, розповів про свої клопоти. А той порадив:

— Їдь у Землю Обітовану, дам тобі рекомендацію як висококласному спеціалістові — там руки і знання знадобляться.

Так і опинився 30-літній дипломований випускник кооперативного технікуму в далекому Тель-Авіві. Що знав, відправляючись у невідоме плавання, прагнучи заробити щось для сім’ї? Якщо відверто, нагадував прибульця із зав’язаними очима, бо мало відав про державу на узбережжі Середземного моря. Із розповідей заробітчан, газетних і телевізійних матеріалів склалось враження, що це високорозвинена індустріальна країна. Теплі кліматичні умови; колиска трьох релігій: християнства, мусульманства й і іудаїзму; древні пам’ятки культури та природи. Аж чотири моря довкруг плоскогір’їв. Але знайомі натякали, що там заробітчан ніхто не чекає з розкритими обіймами, високий відсоток «вільних рук», зокрема серед приїжджих, багато років триває війна із Палестиною, чимало із національного прибутку йде на військові витрати. Одне слово, «плюси» ніби урівнювалися із мінусами, і Максим знав: доведеться добре постаратися, аби тебе визнали, не «заштовхали».

Адаптація зайняла не один день. Вивчив ідіш (без знання мови нічого потикатись у пошуках роботи). Вразила відчутна контрастність у тамтешньому житті. Так, тут високі заробітки у зайнятого населення, гарна соціальна пенсія, не кажучи вже про державну, кваліфіковане медичне обслуговування. І водночас — зубожіле існування безробітних, більшості емігрантів. Був здивований, дізнавшись, що із 5,9 мільйона мешканців у страйках бере участь майже мільйон чоловік, невдоволених антинародною політикою уряду, військовими витратами, врізуванням бюджетних асигнувань на соціальні потреби.

В Ізраїлі не беруть до уваги дипломів про вищу освіту, отриману в тій же Україні. Наші лікарі, педагоги, інженери та інші спеціалісти (особливо чимало вихідців із Одеси, Києва, Львова, Чернівців) розпочинають кар’єру з найнижчих щаблів: миють підлогу, доглядають хворих, стають помічниками на будівництві, вирощують курей у кібуцах, сподіваючись на краще завтра, що фортуна повернеться лицем до заробітчан.

Кожен сам по собі

В Ізраїлі зовсім інші стосунки між людьми. Там — кожен сам по собі. Приїжджі люди часто впадають у депресію: мови не знають, звичаїв теж, ізольовані від звичайного добродушливого середовища, інший клімат, інший перебіг хвороб, дошкуляють нестатки. Підлітки почуваються не в своїй тарілці, бо гнітить важка атмосфера, важко звикнути до школи, однокласників, дівчатам «світить» обов’язкова військова повинність. Чи не тому серед дітей емігрантів високий відсоток злочинів, самогубств, наркоманії?

Пану Максиму пощастило. По-перше, завдяки рекомендації знайомого влаштувався на непогану роботу в приватний ресторан «Деліс», що обслуговує банківських службовців. По-друге, спеціальних курсів закінчувати не довелося: допоміг освоїтись, вивчити страви колишній одесит Ісак Дахінер. Меню ресторану — лише кашерне, тобто дозволене равином. Тут 12-15 видів салатів, 5-6 м’ясних страв, переважно із курятини та індичатини. Натомість рибні та молочні страви не в пошані, як і українська кухня. Страви із баранини та свинини готують рідко, тільки на спецзамовлення.

Цікава деталь: перед тим, як прийняти «практиканта» (хто має хорошу рекомендацію) у штат, сам власник престижного ресторану Абрам Хонігсман цілий тиждень інкогніто «дегустував» приготовлене новачком. Як бачимо, іспит земляк склав добре.

Що ж готує до столу елітним клієнтам дубенчанин? Популярна серед фінансистів «шакшука» — смажені яйця з помідорами та гострими приправами. Є попит на «швабру» — так звуть філе із індичих стегенець. Не вибуває із меню також «фалафель» — перемелений горох, підсмажений у вигляді кульок на соняшниковій олії. Із напоїв подають соки, каву. Зрозуміло, що у вазах повнісінько цитрусових. Бо головні сільськогосподарські культури, що займають п’яту частину бідної на гарні землі території, якраз цитрусові.

Як бачимо, у країні сповідують у харчуванні національні традиції. До речі, вживання спиртного виважене. Правда, «виділяються» вихідці з пострадянських країн, котрі не «просихають» в питейних закладах, діють за принципом: «Все проп’ємо, а СРСР не зганьбимо!»

Часто через таких емігрантів, котрі врешті поповнюють ряди бомжів, а то й кримінальних елементів, важко влаштуватись на роботу серйозним людям, до яких роботодавці ставляться з підозрою.

Рай для багатих

Робота кухаря не з легких. Починається зміна дуже рано, цілий день на ногах, суворий контроль за якістю страв і санітарією робочих місць із боку медпрацівників і равинів. Про якісь відлучення в процесі приготування страви, перекури навіть не слід і думати. Працю належно оцінюють, звертаючи увагу на старанність, кмітливість, порядність. Одержує щомісяця пан Максим у межах п’яти тисяч шекелів. Якщо пам’ятати, що ізраїльська та українська валюта на одному рівні щодо американського долара, то ніби й хороша платня. Але не поспішайте захоплюватись. Кухар віддає за невелику кімнатку 1300 шекелів на місяць. Дуже дорогі комунальні послуги. Вартість квитка в маршрутці на відстань 40 кілометрів (стільки від дому до роботи) — долар. Легшає гаманець після чергового відвідування перукаря, майстерні. А ще потрібно купити дещо із одягу, взуття, за щось жити, хочеться і періодику почитати. Якщо за великим рахунком, то не так уже й багато лишається з отриманої зарплатні для «заначки», особливо в місяці коли чимало релігійних свят, за які не платять (наприклад, пасхальний Седер триває аж декаду).

А тепер про культурні розваги. За квиток у оперний театр віддасте 283 шекелі, балетна вистава коштує 166, а виступ джазового оркестру — 109 шекелів. І це зі знижкою, коли купите квиток у числі перших. Коли в Тель-Авіві виступала група «Океан Ельзи» та Вєрка Сердючка, то квитки коштували в середньому 100 доларів. За користування підручниками батьки платять на учня тисячу шекелів. Після школи випускники здають тести на «багру» (диплом). До речі, тести можна перездавати кілька разів за певну плату. Якщо набрав десять балів, то дорога в інститут тобі відкрита.

Коли земляк знайомим розповідає правду про життя за кордоном, то обов’язково знаходяться скептики: «годі заливати — Ізраїль — це рай». А він і не заперечує. Правильно, рай… для багатих. Свята земля гарно родить, та не для всіх. У країні добре розвинений туризм, але вигоду від цього мають товстосуми, як і від вливання великих інвестицій американських, англійських, німецьких корпорацій і банків, що створюють передумови раю. Знову таки, лише для вибраних.

Плюси та мінуси

Максим Горбач має подвійне громадянство. Півтора року перебуває в Ізраїлі, півроку в Україні. Йому подобаються на Землі Обітованій свобода слова, незалежна преса, турбота держави про пенсіонерів, дітей, дешеві продукти. А не подобаються висока плата за житло, комунальні послуги, транспорт, медичне обслуговування, егоїзм оточуючих, нескінченна війна із арабами, ганебна роль «імпортера» повій, зокрема із країн СНД. На вулицях ізраїльських міст останнім часом нерідко зустрінеш українця, заробітчанство серед яких стало справді національною катастрофою. Серед тих, які їдуть сюди заробляти на хліб, врятувати свою сім’ю від злиднів, усього 10 відсотків, зате 60 відсотків становлять ті, котрі прагнуть справді людського життя. І потік їх росте.

Подивитись у Ізраїлі є на що Стіна Плачу, місця, пов’язані із життям і діяннями Сина Божого, національний парк Кармель, прекрасні місця відпочинку на березі Мертвого моря. Проте все нівелюється ностальгією за рідною землею. Обручем серце стискає думка, що довго не побачиш чудових ранків у рідному краї, не почуєш солов’їного співу, не пройдешся босоніж по росяній шовковій траві над рікою дитинства. Лише в далекому зарубіжжі починаєш пізнавати сенс аксіоми, що добре всюди, а вдома — найкраще.

Василь ЯНОШІ

Дубно
Схожі новини
Створення та просування сайтів Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Календар
«    Октябрь 2020    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Вгору