Рівне:

Створення та просування сайтів

Російсько-українське село в Німеччині

Суспільство 02-бер, 2006, 10:269 prov 1 445
Північніше німецького міста Потсдаму розташувалося незвичне поселення Александровка. Складається воно з 14 будинків та російської православної церкви. У невеличкому селі збудовані будинки на російський лад, також є особливий дім, в якому розташувався російсько-український ресторан. Саме тут гостинно накривають стіл українськими та російськими стравами. Потрапивши всередину приміщення, складається враження, що повернувся назад на Батьківщину. Адже саме тут, де на українському тині висять глечики, стоять скрипки, ллються чаї зі старовинних самоварів, та на стіні висять обереги, почуваєш себе наче вдома. Частинку українсько-російської культури в Німеччині створила українка Тетяна разом зі своїм німецьким чоловіком Томасом. За час роботи ресторану, а це вже більш як три роки, українського борщу скуштувало багато відомих людей. Частим гостем ресторану є російський боксер Ніколай Валуєв, ведучі німецьких телепрограм, дипломати швейцарського посольства, посольства України та Росії. Внук Фрідріха Вільгельма, який заснував село Александровка, теж смакував наші страви. Про російсько-український ресторан з однойменною назвою «Александровка» наша розмова із власницею пані Тетяною.
— Скажіть, чому саме російсько-український ресторан?
— Я народилася в Росії, а виросла на Україні у місті Харкові. Тому ресторан, дизайн та його кухня — це поєднання двох культур та традицій. Бо для мене вони є обидві рідні та дорогі, тому я їх не розділяю.
— Як ви потрапили до Німеччини і як з’явилася думка про відкриття ресторану?
— З моїм чоловіком я познайомилася на весіллі у моєї подруги, коли вона виходила заміж за німця. Німецької мови я на той час взагалі не знала. Але спілкуватися з Томасом нам допомагала моя подруга, та й, напевно, почуття. Я вважаю, коли люди хочуть один одного зрозуміти, то вони зрозуміють все. За півроку ми з Томасом одружилися та переїхали до Німеччини. А ідея про відкриття ресторану виникла у мене. Оскільки чоловік в цій справі був обізнаний, бо раніше працював приватним підприємцем, ми подумали і вирішили, а чому б не відкрити ресторан з українсько-російською кухнею? Хоча свої традиції ми спочатку впроваджували у німецькому ресторані, паралельно пропонуючи наше меню. А потім побачили, що люди в захопленні, а страви їм смакують, тоді свої ідеї та плани передали одній фірмі, щоб отримати оренду приміщення в Александровці. Що й згодом на основі конкурсу отримали.
— Тетяно, розкажіть хто у вас працює та які страви пропонуєте відвідувачам?
— Персонал у нас можна сказати інтернаціональний. На кухні працюють дівчата з України та Росії, є ще кухарі з Молдови та Німеччини. Та шеф-кухарем є мій чоловік, з яким ми цю справу ведемо разом. Окрім інших справ він теж готує українсько-російське меню. У ресторані можна замовити український борщ, пиріжки, пельмені, котлету по-київськи, свинину в горщиках, уху, млинці, чай з самовару. Є у нас українське пиво «Оболонь», російська горілка та грузинські вина.
— Хто є вашими клієнтами?
— Як і у кожного ресторану у нас є свої постійні клієнти. Це переважно німці, але наших російсько-українських теж немало. Багато туристів з-за кордону, що зупиняються у місті Подсдам, заходять теж до нас. Наші страви смакують просто чудово, а це своєрідна реклама. Для багатьох людей це просто щось незвичайне — страви, обстановка, наші пісні. Саме до цього незвичайного прагнуть багато німців, які були уже у традиційних ресторанах і хочуть побачити щось нове.
— Що ви поробляєте у вільний час, де проводите відпустки?
— Вихідних у нас мало. Лише один день, але навіть у цей день часто мусимо працювати. Подорожувати я люблю, і якщо є можливість їжджу по інших країнах. Мені дуже подобається Мальта, там я вивчала англійську мову. Наразі продовжую удосконалювати німецьку мову в школі, ходжу час від часу на танці, та іноді працюю моделлю. На жаль, разом з чоловіком відпустки рідко виходять, бо хтось мусить працювати.
— Вам подобається Німеччина?
— У Німеччині я себе почуваю добре. Тут тихо, комфортно та спокійно. Спочатку важко було з мовою. Не можеш добре говорити та боїшся, що тебе не зрозуміють оточуючі. Тут інше життя, інша культура і менталітет. А до цього всього нелегко звикати, особливо, коли ти погано розмовляєш німецькою.
— Чи хочеться повернутися на Україну?
— Мій дім тут, в Німеччині, адже зі своєю сім’єю я тут живу сім років. Але приблизно раз у рік їдемо на Батьківщину до батьків. Там я себе почуваю теж як вдома, адже я там виросла. При переїзді з Німеччини в Україну дійсно відчувається різниця в обслуговуванні, транспорті, скрізь. На жаль, ця різниця не на користь України. А до такого комфорту, це стосується транспорту, доріг, обслуговування — Україні, напевно, ще далеко. Хоча на Україні, люди більш дружні, простіші. Якщо у нас в кожному тролейбусі пенсіонери можуть говорити про політику, то тут так не прийнято. Кожна людина живе ніби сама по собі. І воно є так в дійсності, багато людей живуть тут на самоті.
— Які плани на майбутнє?
— Особливих планів немає. Головне — це поліпшувати обслуговування, до речі, офіціанти у нас обслуговують в українських національних костюмах, розширювати меню. Продовжувати створювати таку атмосферу, щоб разом з українськими піснями та інтер’єром наші клієнти відчували нашу культуру, наші звичаї.
Трохи історії
Заснував село Александровка Фрідріх Вільгельм. Він був зачарований будівельними планами села Глазово під Санкт-Петербургом. Потім він дав наказ спорудити «рівний пам’ятник“ в пам’ять дружби з російським царем Александром I. Усе село складається з однієї вулиці у вигляді вісімки. У будинках типової російської архітектури на сьогодні живуть як німці, так і росіяни. Наразі в Александровці живуть зі своїми сім’ями ще четверо нащадків перших поселенців. У селі є свій музей, котрий розповідає про історію цього поселення. А в 1999 році колонія Александровка ввійшла в число пам’ятників, які охороняє ЮНЕСКО.
Спеціально для ­«Провінційки»
Аліна БУДАФЕНКО,
­Александровка, Німеччина.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору