Збирайся, Грицю, до Зімбабве

Отакої

Збирайся, Грицю, до Зімбабве


Вона з’явилася у хаті 76-річного Гриця, як грім із ясного неба. Й оголошення в газети не давав, і родичі не долучалися до пошуків помічниці. Зайшла на подвір’я і довго вагалася: переступати поріг хати чи ні. Врешті, перехрестилася, зайшла у веранду, а за мить обережно постукала у двері кімнати.

— І не набридло, Степане, у культурного гратися? — посміхнувся Гриць, бо звик до витребеньок сусіда. — Та заходь уже!

Але двері ніхто не відчинив, а стук знову повторився.

— Да-да! Заходь! — цього разу голосніше запросив у кімнату господар.

Із-за давно нефарбованих дверей з’явилася гарно скроєна зеленоока струнка дівчина, гарно вбрана і з приємним ароматом, який збудливо залоскотав у носі. Дівчина зашарілася, але за мить оговталася і швиденько повідомила Грицю: почула, що хочете прийняти жінку, яка б допомагала у господарстві.

Про що обоє співрозмовників вели мову — ніхто не знає. Врешті, це й особливого значення не мало, бо двадцятичотирирічна Марія оселилася у Гриця і почала наводити лад в оселі і господарстві, які жіночих рук не знали останніх сім років після смерті дружини. Його двом синам, невісткам і внукам теж ніколи не вистачало часу для господарських клопотів. Відтак чотири кімнати добротної хати не білилися, вікна і двері не фарбувалися. Худоби Гриць не тримав, тільки шість курок і півня-крикуна, який, так би мовити, контролював куряче царство. Одне слово, хто з нас не уявить цілісної картини безладдя у господарстві, до якого упродовж шести літ не доходили жіночі руки.

За кілька тижнів Марія навела порядок у хаті, на подвір’ї, і в городі все було, як у кращих сільських ґаздинь. Та й у Гриця наче дух молодості оселився: посвіжішав дідуньо, став регулярно голитися, носити чисті сорочки, штани, і від нього пахло туалетною водою. Хто б коли у селі міг передбачити таке перевтілення чоловіка? Звикли, що він місяцями ходив у засмальцьованій «спецовці» і ніякої господарської чи громадської активності не проявляв. Щоправда, передплачував районку та «Сільські вісті» і вечорами перечитував періодику. Телевізор у хаті «заглох» років із п’ять тому. Але Марія цю дозвіллєву прогалину швидко владнала і вечорами обоє зручно вмощувалися на дивані і переглядали телесеріали.

У селі ніхто не відав жодних вісточок про сторінки життєпису чи то квартирантки, чи співмешканки Гриця. У сільраді теж не виявили особливої цікавості до неї. Мовляв, веде себе смирно, тримає лад у господарстві, не п’є, із сусідками не свариться, тож цей перелік можна зарахувати у її достоїнства. Про рідню Грицевої панянки теж ніхто нічого не знав, а ось його сини з невістками у штики зустріли квартирантку батька. Щоправда, до війни не дійшло. Після розмови з Марією вони зрозуміли, що вона не претендує на господарство батька.

Власне, мотиви отої сільської історії дехто зрозумів згодом — місяців за шість-сім після того, як Марія прийшла до Гриця. Якось односельці зауважили, що її тілесні форми заокруглюються, набуваючи стандартів і ознак, характерних для вагітних. Дехто у селі іронічно посміхався, декого ця ситуація довела до стану глибокої задуми, в основі якого нуртувало одне-єдине запитання: чи від Гриця дитина? Втім, множив люд перемножував власні припущення, але істини так і не збагнув, бо чужу цікавість ні Марія, ні Гриць у душу не пускали.

А коли Марії настала пора народжувати, Гриць попросив сусідів, аби зателефонували у Луцьк на «швидку допомогу» і викликали лікарів до породіллі...

Марія народила двійню. Але вся заковика в тому, що одне із немовлят виявилося аж надто смуглявим і в ньому чітко проглядалися риси... негроїдної раси. А в Гриця, як відомо, не було і в четвертому коліні рідні ні в Конго, ні в Зімбабве.

Яке ж продовження цієї історії? Породілля, кажуть, почувається добре. Немовлята — теж. А Гриць раптово зник із села. Може, подався зопалу в Африку шукати справжнього батька?

Р.S. 3 етичних міркувань імена героїв змінені і назву населеного пункту не вказуємо.

Віталій ТАРАСЮК

Млинів