Світлячок
Малюнок Овдєйчук Дарини, 11 років м.Рівне. «Рожеве слоненятко».
Мене звати Бурмака Олеся. Я живу у селі Кам’яне Рокитнівського району. Мені 10 років. Я люблю читати книги, фантазувати і вчити вірші. Одного разу я й сама спробувала написати вірш. Його я присвятила своїй школі, в стінах якої мене навчають любити рідну мову.
Українська мова
Наша мова українська,
Як колискова материнська.
Вона навчає нас її любити,
Як мати дитинча, добро творити.
А ще, як калинові грона,
Така багата наша мова.
Як квітка в чистім полі —
Така красива наша мова.
Тож вивчаймо, любі діти,
Й материнську колискову,
Й нашу рідну мову.
Мене звати Онищук Руслана. Я навчаюсь у 6 класі Дерманського НВК, що у селі Дермань-2 Здолбунівського району. Я люблю співати і танцювати. А ще люблю домашніх тварин, тому у мене їх багато живе. А ще я написала для тебе, Світлячку, вірш.
Коли в людини світлого нема,
Ти світлячка поклич —
Прийде він недарма.
Ліхтариком легесенько змахне,
Добро до людини відразу прийде.
Його я знаю, як саму себе,
Він не покине у біді тебе,
Він мужній, хоробрий,
Дарма, що малий.
На це не зважай,
Ти теж був такий.
Хоч він маленький, як те маля,
Та серце у нього, як наша земля.
Мені ви повірте, мої любі друзі,
Він хороший друг у нашій окрузі.
Ми хлібом і сіллю його зустрічаємо
І дуже його полюбляємо.
Мене звати Юрко Людмила, я навчаюся в 6 класі. Мені 12 років, живу у селі Тутовичі Сарненського району. Дуже люблю читати та складати вірші. А ще люблю займатися музикою, образотворчим мистецтвом.
Я надсилаю тобі свій віршик:
Рідний край
Кущик квітів запашних
І синичка тут, як скрізь
І дерева, і озера, і гора висока в гаї
Все сія у ріднім краї.
Все сія блищить, немов метелик серед квіт.
Крапель в листі так багато,
Пора сонечку вставати
І до хмарки поспішати.
Як Сергійко навчився жаліти
Маленький хлопчик Сергійко гуляв біля ставка. Він побачив дівчинку, яка сиділа на березі.
Коли Сергійко підійшов до неї, вона сказала:
— Не заважай мені слухати, як хлюпають хвилі.
Сергійко здивувався. Він кинув у ставок камінець. Дівчинка запитала:
— Що ти кинув у воду?
Сергійко ще більше здивувався.
— Невже ти не бачиш? Я кинув камінець.
Дівчинка сказала:
— Я нічого не бачу, бо я сліпа.
Сергійко від подиву широко відкрив очі й довго дивився на дівчинку. Так, дивуючись, він і додому прийшов. Він не міг уявити: як це воно, коли людина нічого не бачить?
Настала ніч. Сергійко ліг спати. Він заснув з почуттям подиву. Серед ночі Сергійко прокинувся. Його розбудив шум за вікном. Шумів вітер, у шибки стукав дощ. А в хаті було темно. Сергійкові стало страшно. Йому пригадалася сліпа дівчинка. Тепер хлопчик уже не дивувався. Його серце стиснув жаль.
Як же вона, бідна, живе в отакій темряві?! Сергійкові хотілося, щоб скоріше настав день. Він піде до сліпої дівчинки. Не дивуватиметься більше. Він пожаліє її.
Дорогі читачі! Пропоную вам взяти участь у моїй вікторині. Переможці отримають від мене в подарунок цікаві настільні ігри!
1. Зимою чорне, весною й літом зелене, а восени жовте.
2. В якім лісі немає листя?
3. В них багато є роботи,
Хоч стоять вони весь час.
Від дощу чи від спекоти
Захистять, врятують нас.
Не лягають спать ніколи,
На ногах вони одвік.
Не бояться плину рік,
Ні завій, ні вітру реву.
Хто ж вони такі?.
4. На якому дереві листя не росте?
5. У лісі на пралісі висить діжка з тістом.
6. Хто з вас, діти, нас не знає?
Ми у лісі проживаєм,
Дзвоном сонце зустрічаєм,
Маєм гарні сині очки,
Називаємось...
7. В теплий дощик народився,
Парасолькою накрився.
Може б, з лісу пострибав,
Якби другу ногу мав.
8. Сидить дід у траві, голова у нього в крові.
9. У лісі на пралісі висить сукня червона.
10. Росте вона в лісочку,
Має червону сорочку,
Хто йде, той поклониться.
11. Хто двічі народжується, а раз помирає?
12.Відгадайте, дітки, хто
Хто має носик-долото,
Ним комах з нори виймає,
Про здоров’я лісу дбає?
13. Хто гнізда свого не має,
Яйця іншим підкидає,
Та у лісі, в холодку,
Все кує: „Ку-ку! Ку-ку!”
14. Живе в лісі, ухкає, як розбійник;
Люди її бояться, а вона – людей.
15. Тоненьке, вузеньке, по землі в’ється,
Як батіг довге, але зовсім не б’ється,
Людини боїться, молоко вживає,
В лісі їх багато, мабуть, кожен знає.
16. За лісом – перелісом каша кипить.
17. Ой, яка ж вона гарненька,
Пишнохвоста і руденька,
Не звірятко – просто диво,
Невгамовне, пустотливе!
Вгору – вниз, на гілку з гілки...
Хто ж це буде, діти?.
18. Хто на собі ліс носить?
19. В темнім лісі проживає,
Довгий хвіст пухнастий має,
Їй на місці не сидиться.
Як зовуть її?.
20. Буркотливий, вайлуватий,
Ходить лісом дід лохматий,
Одягнувся в кожушину, мед шукає і ожину.
Літом любить полювати,
А зимою – в лігві спати.
Як зачує він весну –
Прокидається від сну.
21. Хто на голові ліс носить?
22. Боюсь я вовка і лисиці,
Боюсь мисливської рушниці.
Тому від страху перед ними
Я сплю з відкритими очима.
23. Під яким кущем ховається заєць в дощ?
24. В лісі вирізана,
Гладенько витесана,
Співає, заливається,
Як називається?.
25. Сам із вільхи та із дуба,
В роті білі, чорні зуби.
До зубів торкнись – готово,
Ти зачуєш спів чудовий.
26. У лісі родилась,
В майстерні робилась,
А на руках плаче.
27. В лісі народився, в лісі виріс,
А в дім прийшов, всіх навкруги зібрав.
Чому гіпопотама так назвали?
Багато дивного пов’язано з цією твариною, в тому числі її назва. Слово “гіпопотам” означає “річковий кінь”. Тварина отримала свою назву частково тому, що багато часу проводить у воді. А коня вона нагадує своїми розмірами, великими широкими ніздрями й маленькими вухами, що нагадують кінські.
Насправді найближчий родич гіпопотама з нині мешкаючих тварин — свиня. Гіпопотам набагато більший будь-якого коня. Гіпопотам може бути 3,5 метра завдовжки й важити до 3,5 тонни.
У цієї тварини найбільший рот з усіх ссавців, за винятком кита. У нього два ікла на верхній щелепі й чотири на нижній. Коли гіпопотам нападає, він може вбити маленьку тварину єдиним укусом. Хоч звичайно він швидше ховається, ніж нападає. У більшості випадків гіпопотам ховається у воді.
Це створіння бігає так само швидко, як людина. У воді він може “тонути”, як камінь, а потім спливати. Коли гіпопотам спливає, над поверхнею показуються з’являється ніздрі, очі й маленькі вуха. Його майже не видно, але він може дихати, нюхати, бачити й чути.
Коли тварина занурюється у воду, вона закриває ніздрі, щоб не пускати воду. Вона може ходити по дну й збирати соковиті водяні рослини, якими охоче харчується. Гіпопотам може знаходитися під водою 8 — 9 хвилин.
У гіпопотама апетит відповідає розмірам. Тварини, що мешкають у зоопарках, з’їдають 45 кг їжі щодня. Ті, що мешкають у дикій природі, харчуються різними видами річкових рослин і травою.
Гіпопотами, звичайно, харчуються вночі, а вдень відпочивають.