Як Майоров трьох генеральних возив

Пілот Олексій Майоров хотів написати книгу. У ній могло б виявитися багато цікавого, не відомого широкому загалу читачів. Про що, крім нього, ніхто не зміг би розповісти. Несудилося. Зненацька Олексій Григорович помер. Книга залишилася не написаною. Збереглися лише окремі записи, уривки інтерв’ю.

Ескалатор для Черненка

– Олексій Григорович, ви працювали шеф-пілотом у трьох генеральних секретарів: Юрія Андропова, Костянтина Черненка і Михайла Горбачова. Відомо, що для перших людей держави автомобілі збиралися по спецзамовленнях...

– Літаки, на яких літали вожді, були звичайними серійними машинами вітчизняного виробництва: Іл-18, Іл-62, Ту-134 і інші. Ну, може, з трішки поліпшеною внутрішньою обробкою. З більш дорогою оббивкою крісел, наприклад. Вибір машин був досить обмежений. Так, коли для пана Черненка знадобився Іл-76, вантажний, довелося “вибивати” його на стороні. Оскільки в нашому 235-м урядовому авіазагоні такого літака не виявилося.

– А навіщо Костянтину Устиновичу був потрібний вантажний літак?

– Ну, тоді ціла історія трапилась. Якось відвіз я пана Черненка в Мінводи, на нову дачу. Мені сказали, що він пробуде там близько місяця, тому, для мене це була у деякому розумінні відпустка.

Раптом через кілька днів серед ночі дзвінок. І наказ: негайно вилітати за Черненком. Йому стало гірше. Виліт на Іл-62 через три години. Пересуватися самостійно генсек не може, так що необхідно доставити і спеціальний ескалатор. Німецький. На заводі “Мерседес” виготовили за нашим замовленням. Спочатку своїм доручили, але вони сконструювали підйомник. Не підійшло.

І тоді замовлення передали німцям. Ті зробили сходи, але такі, в яких рухалися щаблі. Як в ескалатора в метро. Здалеку складалося враження, начебто здорова людина бадьоро піднімається по сходах на борт літака.

Ось для цього чуда інженерної думки і знадобився Іл-76.

Прилетів я тоді в Мінводи і тільки поставив літак, як ведеться, дверима до виходу з урядового крила аеропорту, як до мене підбігають співробітники держбезпеки: “Ти як машину поставив?!” – “Як це “як”? – відповідаю. – Як потрібно. Бортом до виходу”. – “Негайно розвертай двері у протилежну сторону!”

Ледве встиг розвернутися на п’ятачку, як прибув ескалатор. Ледь підігнали його до борта літака, як і пана Черненка підвезли. Його буквально на руках піднесли до трапа два дужих комітетники, включили ескалатор. І він поїхав до люка. Я тільки тоді зрозумів, що мене змусили розвернутися, щоб народ не побачив немочі старого. Гірко і шкода було дивитися на нього. Тоді, щоб “пом’якше” доставити хвору людину, я летів не прямо на Москву, а довго обходив стороною великий грозовий фронт.

Контрабанда Андропова

– А як ви потрапили в урядовий авіазагін?

– Улітку 76-го мене терміново викликав міністр цивільної авіації Бугаїв. Від таких викликів нічого гарного не чекаєш, і я почав ламати голову, що міг накоїти. Приходжу до міністра, а він мені повідомляє: прийняте рішення призначити мене заступником начальника 235-го авіазагону.

Недобра поголоска йшла про цей загін. Про те, що ти постійно “під ковпаком”. Тому я відповів, що не згідний. Міністр сперечатися не став: “Добре... підеш без твоєї згоди”.

З тих пір довелось мені політати із усіма членами Політбюро. Був у знаменитому польоті Миколи Підгорного по Африці. Його саме під час цього візиту і зняли. Звільняли посаду голови Президії Верховної Ради для пана Брежнєва. Ганяли ми в той політ з Підгорним шість літаків різних типів. І не тому, що статус Голови Президії зобов’язував стільки машин ганяти. Просто там різні аеродроми. На Мадагаскарі, наприклад, ні Іл-18, ні Іл-62 по вазі і розмаху крил не проходили. Довелося летіти на Ту-134.

– Ну і як: виправдалися ваші побоювання з приводу “ковпака”?

– Частково. Існувало правило: за годину до вильоту літака № 1, літерного, як його ще називали, усі рейси на величезній частині території країни автоматично відкладалися. І неважливо, з якого аеродрому і куди, направлявся головний керманич країни: закордон, з офіційним візитом, чи на дачу на відпочинок.

Один раз справа дійшла до абсурду. Комусь із членів Політбюро під час рейсу попалася кісточка в жюльені. Почався розгляд. Шість пілотів з нашого 235-го урядового авіазагону звільнили від польотів. І скільки я не доводив, що до ресторану “Внуковский”, звідкіля нам поставляли їжу, льотний склад не має відносини, – даремно. Зрештою їжу стали возити прямо з Кремля.

За пана Андропова був і інший випадок. Ми багато літали закордон. І якось група контрабандистів чомусь вирішила, що один наш пілот краще підходить для нелегального перевезення цінностей. На нього, мовляв, ніхто не подумає. Про це пілот розповів мені. А я порекомендував йому звернутися “куди потрібно”... У результаті блискуче проведеної операції затримали і відправників, і одержувачів викрадених музейних цінностей.

З Горбачовом крізь туман

– А як ви літали з паном Горбачовом?

– За неписаним правилом, шеф-пілот першої особи держави не працює більше ні з ким. І раптом мене викликає міністр Бугаїв. І говорить, що з’явився новий член Політбюро по сільському господарству Михайло Горбачов. І, що я повинен полетіти з ним в Англію, але інкогніто. Так як же, говорю, мені летіти інкогніто, коли за існуючими правилами довідка про склад екіпажу в кількості 15 екземплярів розсилається по всіх службах? І все-таки саме так,“інкогніто” я полетів у Лондон. Літали там багато, на різних машинах. А перед приземленням у Москві, дружина Горбачова подарувала мені великий кошик фруктів і величезний букет квітів. А коли Михайло Сергійович став Генеральним секретарем, то наполіг, щоб я літав з ним.

– А що він за людина?

– Як мені здається, не боязкого десятка. І якщо кому довіряв, то довіряв по-справжньому. Може, це його і підвело в 91-м. Я можу судити про цю його рису по одному нашому польоту. Ми були в Америці. І раптом наказ – терміново повернутися в Москву! Зайвих питань задавати не прийнято, і тільки на підльоті до Внуково-2 дізнаюся, що у Вірменії трапився найсильніший землетрус.

Наступного дня запропоновано: разом летіти в Єреван. А треба зізнатися, що я постійно, при найменшій можливості тренувався в посадках при нульовій видимості, при відмовленні всіх можливих систем. Сотні разів “розбивався” на тренажерах при моделюванні різних НП. То недотягав до смуги, то перелітав. Ухилявся то вліво, то вправо. Але зрештою таки навчився саджати важку машину практично на одній інтуїції. Сподівався, щоправда, що нічого подібного в житті робити не прийдеться. Та ба.

Незабаром з’ясувалося, що в Єревані ми сісти не зможемо, оскільки смуга ушкоджена землетрусом і виведено з ладу все наземне устаткування. Прийняли рішення сідати в Ленінакане. А там теж усе зруйновано. Світла немає, і працює тільки одна приводна радіостанція, що збереглася з 30-х років. До того ж, видимість там, замість мінімально припустимої в півтора кілометра, всього сто метрів. І навкруги гори.

Доповідаю пану Горбачову, що сідати там не можна. Але він наполягає: летіти необхідно! За 30 хвилин до посадки знову доповідаю, що сідати немає можливості. Видимість – усі ті ж сто метрів! У 15 разів менше мінімальної норми! Треба сідати в Сочі. А він стоїть на своєму: “Я знаю – ти сядеш!”

І я пішов на посадку... У літаку усі завмерли. За бортом – біло, як у бідоні з молоком. Смугу побачив усього за три секунди до приземлення. Раїса Максимівна була вся в сльозах. А Горбачов пізніше присвоїв мені військове звання генерала, хоча я і вважався цивільним пілотом.

БОРТ НОМЕР ОДИН

Володимир Путін літає на штучному авіалайнері. За основу був узятий Іл-96-300 і на Воронезькому авіаційному заводі “перепрофільований під особливі умови експлуатації”.Загальна вартість літака – 300 мільйонів американських доларів. Споконвічно, усередині літак обробляли швейцарці. Однак оточенню Путіна щось не сподобалося, всю обробку обдерли і віддали замовлення англійцям. На лайнері містяться три бари, кімната відпочинку з двома ліжками для президентської пари. Практично всі приміщення оброблені деревиною коштовних порід.

Довідка

* Дальність польоту Іл-96-300 – 11 000 км.

* Максимальна швидкість – 900 км/год.

* Вантажопідйомність – 40 тонн.

* Оснащений чотирма реактивними двигунами.


Володимир ЗАХАРОВ,
Рівне.