Рівне:

Створення та просування сайтів

За придане був ящик з книгами

Особливий погляд 14-травня, 2008, 15:279 prov 1 348
Сім’ю Тищуків у районі знали як невгамовних книголюбів. Пан Михайло здобув філологічну та історичну освіту, а пані Галина — за фахом учитель молодших класів.
— Коли ми побралися, — пригадує пані Галина, — то у чоловіка за придане був ящик з книгами, а у мене — диван і крісло. За роки подружнього життя наша бібліотека виросла від розмірів ящика до чималої кімнати.
Втім, в одній кімнаті книжкове царство не поміщається. Шафи із книгами вписуються в інтер’єр і в інших кімнатах. А ще еверести книг і журналів — на горищі. Щоправда, там ближче до небес знаходиться методична література, підручники, політична література радянських часів. Непросто було книголюбам викинути на смітник ті чи інші видання, які за велінням наглядачів за ідеологією вилучали із громадських бібліотек. Чиновник користується циркуляром такого ж посадовця, тільки вищого за рангом, а справжній бібліоман — незборимою пристрастю до книги, її змісту, навіть історії її придбання. Тому навіть очевидний літературний порох таким людям складно викинути у макулатуру.
У пані Галини зібрана уся класична російська і зарубіжна література, твори радянських письменників. Не один млинівчанин скористався книгами із домашньої бібліотеки Тищуків. Щоправда, нині не так часто звертаються за допомогою, бо останнім часом бібліотека майже не поповнюється сучасними виданнями. Хіба що тими, які оформляв син Олег — відомий в Україні графік, талант котрого високо оцінили в столиці нашої держави. Отож, пані Галина залюбки перелистує книги Михайла Ткача, Володимира Свідзинського, Богдана-Ігоря Антонича, художнього хисту до яких доклав Олег.
До речі, Олег має безпосереднє відношення не тільки до поліграфічного оформлення книг, а й до їх творців і навіть класиків української літератури новітньої доби. Одного разу він побував удома в однокурсниці, із якою стажувався у видавництві «Дніпро», і звернув увагу, що у квартирі багато книг Юрія Мушкетика.
— А чому так багато Мушкетика? — поцікавився у дівчини.
— Бо Юрій Мушкетик — мій батько, — дещо несподіваною була відповідь.
А ось донька Оксана, котра нині мешкає у Запоріжжі, теж фанатичний книголюб. До речі, шлях у журналістику торувала і через домашню бібліотеку у Млинові. Тепер вона працює на телебаченні і купається у морі книг, її захоплення розділяє чоловік Сергій Тихонов — Заслужений журналіст України, тривожні репортажі котрого із Чорнобиля, Нагірного Карабаху і донині пам’ятають десятки тисяч українців. Тихоновим навіть квартиру довелося придбати більшу, аби можна було помістити у ній всі книги. До речі, чимало літератури пані Оксана взяла із батьківської бібліотеки: якраз тієї, без якої сама не змогла обійтися, а також її донечка...
— Нині на пенсію не розженешся, — розмірковує пані Галина, — вистачило б на найнеобхідніше. Та й книги дуже дорогі. Останніми роками придбала книги, які можна порахувати на пальцях однієї руки.
Не дивно, що пані Галина зачасти риється у власних книжкових фондах, дістає звідти той чи інший екземпляр і перечитує. До речі, її інтелект поглинув зміст тисяч книг із домашньої бібліотеки. Хоча нове прочитання того чи іншого автора відкриває його нові духовні пласти. На її думку, сучасним інтелігентом-інтелектуалом не може вважатися той, хто не прочитав Федора Достоєвського, а Пантелеймона Куліша дехто не може осмислити, бо до кінця так і не занурився у глибінь його таланту, тобто до кінця не дочитав, скажімо, його «Чорної ради». Вважаю, що судження пані Галини — педагога із багатолітнім стажем — мають узяти на озброєння передусім ті, хто торує власну стежину на освітянській ниві.
А ще у бібліотеці Тищуків (свідомо так кажу, бо у її творенні незримо проглядається участь пана Михайла) сотні педагогічних, філософських, літературознавчих, історичних та інших довідників, енциклопедій, словників, яких і не в кожній громадській бібліотеці знайдеш. Доповнюють книжний світ стоси літературно-художніх журналів: «Вітчизна», «Дніпро», «Юність», «Нева», «Огонёк», «Історичний журнал» та інші. Особливою популярністю у пані Галини користувався журнал “Советский экран». який млинівчанка передплачувала кілька десятиліть.
— Я не маю часу на в’язання, вишивання, яким вільний час присвячують тисячі жінок, — стверджує Галина Тищук, — бо у вільний час переважно купаюся у морі книг. Від цього заняття я одержую велику насолоду. Переконана, що кращого від книг нічого у світі немає.
Така філософія шанованої млинівчанки...
Віталій ТАРАСЮК,
Млинів.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору