А виручила імпровізація

Передаючи дані в область, з Корця сигналізували, що збори не відбулися, бо «раптово захворів кандидат на посаду голови правління». Перший секретар райкому партії єхидно запитав начальника сільгоспуправління: «То є на кого спертися? Не можете працювати із уповноваженими, то їдьте на збори самі». Начальник поїхав і зборів не провів: людей втретє з’явилося ще менше, ніж першого разу. Партійний вождь кидав громи й блискавки: «Соромно перед областю. Нас можуть не зрозуміти. Невже самому всі дірки затикати?» Хтось із підлабузників обережненько підказав: «Послати редактора райгазети. Той проверне діло».
Завдання журналіст отримав чітке: зробити можливе і неможливе. Збори мають відбутись, головою обрати нашу кандидатуру. Якщо чесно, то «перший» найбільше бажав, аби редактор теж не справився із дорученням. Тоді рознос йому привселюдно можна зробити, потоптатись по писаці, який мав власні погляди на деякі проблеми. Ще й «причеп» уповноваженому надали в особі лектора обкому партії, який перебував у районі, мовляв, буде сторонній свідок провалу журналіста.
Редактор відразу подзвонив у Морозівку. Парторг, багатозначно кахикаючи у телефонну трубку, доповів: до зборів все готове, аби тільки люди зійшлися. У підрозділи послали агітаторів, активістів, думає, що діло буде. Клуб зустрів уповноважених гарячими грубками і тишею. Троє підлітків «мордували» більярд. Посланець з області із головою сільради пішли в бібліотеку, а редактор розговорився із прибиральницею, яка домивала підлогу.
— Хіба в селі не знають, що будуть головні збори року?
— Чому не знають? Знають, та від них нічого не чекають. Все залишиться по-старому, як райком скаже.
— Дарма так думаєте, он я нового голову привіз, ото пішов із Ткачуком у бібліотеку.
Коли за годину редактор із парторгом прийшли до клубу, очам своїм не повірили. Зал був наповнений людьми вщерть, а діти навіть на підлозі розсілись. Прийшло на збори чимало «неколгоспників», які трудились у організаціях та установах райцентру.
Відмучив написаний звіт голова правління. Критика цього вечора звучала конкретна. Дісталося за промахи голові, парторгу, керівнику середньої ланки. Ретельно записував критичні зауваження лектор обкому. Навіть із місць питання звучали. Знічений сидів голова, пара з лисини курілась, гірку думку думав: оце личаки мені ненька сплетуть, доведеться таки печатку віддавати.
Почали членів правління називати, а колишнього голову «забули». Редактор каже:
— Введемо у правління і вчорашнього голову, хай підказує новому керівнику, як працювати.
Сподобалась пропозиція, навіть оплески прозвучали. Сіло новообране правління в першому ряду. Звернувся до них уповноважений з райкому:
— Сьогодні критики прозвучало в адресу пана Івана чимало. Він записував слушні зауваження, пропозиції. Давайте дамо йому можливість виправити недоліки. Є пропозиція обрати його головою правління. Голосуємо!
Проти була доярка, та один у полі не воїн.
Більшість присутніх так і не второпала, що сталось. Розходились розчаровані, навіть на концерт не залишились. Президія усім складом (крім доярки) відправилась на традиційну післязборівську вечерю.
Наступного дня у райкомі був «розбір польотів». Очі в першого рогом полізли, коли лектор обкому подзвонив і повідомив, що таких організованих зборів давно не бачив. «Перший» все допитувався, як вдалося провести діло, та, мабуть, так і не допетрав, що редактора цього разу виручила чиста імпровізація.
Немає вже серед живих голови колгоспу, парторга, помер і секретар райкому. Якось зустрів у офісі однієї з невеликих політичних партій ПОЦа (так позивачі звали посланців обласного центру). Пригадали звітно-виборчі збори в Морозівці. Співрозмовник хитро прискалив око: «Мабуть, нині не спрацювала б вдала імпровізація». Думаю, він має рацію: час не той, та й люди дечому навчились. І добре, що нині на догоду амбіціям вождів і вождиків не треба фальшивити, йти проти власної совісті.
Василь ЯНОШІ,
Корецький район.